19 Артефакти ми переживаємо також «задумано» і «випадково» (див. групу 5, запис 49) та «безвідносно» і «ситуативно» (6, 23). Це також аспекти часу.
20 І для творців, і для глядачів мистецтво є спробою подолати час. Артефакт може бути — в дійсності чи в інтенції — чим завгодно, але він завжди є ланкою у переживанні часу людиною; не випадково наш сьогоднішній всепоглинаючий інтерес до мистецтва припадає на той самий час, що і нове розуміння нетривалості нашого перебування в безмежності.
Митець і його мистецтво
21 У цьому фундаментальному зв’язку з часом митець використовує власне мистецтво — свою здатність творити — задля досягнення трьох головних цілей, і він має два головні критерії успіху.
22 Найпростіша його мета — описати зовнішній світ, потім — виражати своє відчуття зовнішнього світу, і нарешті — виразити своє відчуття самого себе. Яку б із названих цілей він не обрав, критерієм для нього може бути або те, що він приносить задоволення собі, або те, що він приносить задоволення і насолоду іншим. Очевидно, майже в кожному артефакті у різній мірі присутні всі три цілі, і він відповідає обом критеріям. Найпростіший і найбеземоційніший реалізм, простий опис, все одно включає в себе вибір описуваного об’єкта, а вираження відчуття зовнішнього світу вочевидь має бути і вираженням внутрішнього світу митця; мабуть, мало знайдеться митців настільки самовпевнених, що схвалення з боку інших людей для них нічого не значить. І все ж таки протягом двох останніх століть акценти суттєво змістились.
23 Коли інших засобів опису майже не існувало, зображальну та описову функції брало на себе здебільшого мистецтво. Воно оприсутнювало відсутнє: на стіні печери вимальовувався бізон. Прекрасна стилізація, властива, на наш погляд, мистецтву кам’яного віку, породжувалась — передусім — нерозвинутістю живописної техніки, а не браком бажання малювати якомога реалістичніше. Але ще на зорі печерного життя люди, мабуть, усвідомили, що чарівна дія стилізації подвійна: вона не тільки нагадувала і записувала минуле чи відсутнє, але відхилення від точного відтворення дійсності утримувало на віддалі справжнє минуле і справжні життєві труднощі. Отже, перша функція мистецтва і стилізації була, напевно, магічною: дистанціюватись від реальності в той же час, як її викликають заклинанням.
24 У використанні стилізації існував і сильний ритуальний мотив. Зоставався лише невеликий крок від малювання тварин вуглиною для передачі інформації до виділення певних характерних рис, що, як тоді здавалося, з більшою вірогідністю ґарантує бажаний результат — убити, щоб з’їсти, і т. п. Дехто з учених твердить, що ритуально-традиційні елементи в мистецтві являють собою великий ґандж для його вжитковості, щось на кшталт не до кінця скинутої зміїної шкіри, яку бідолаха митець мусить волокти за собою. Вони вказують на всі ті емпіричні методи і критерії, які вже розвинуті в науці, аби вивільнитись від ритуально-традиційних елементів. Але це схоже на абсурдний висновок, ніби можна творити велике мистецтво вправами в галузі чистої логіки і чистого розуму. Мистецтво починається з людяності як такої, з історії, з часу, воно завжди складніше у висловлюванні — якщо не в методі, — ніж наука. Воно — для інших людей; воно втішає чи погрожує, але в інтенції завжди більшою чи меншою мірою терапевтичне, і його терапія має застосовуватись до речі надто складної (і справді ритуалізованої), щоб її могла контролювати чи зцілювати наука, — до людської душі.
25 Первісні майстри візуального мистецтва, певно, більш чи менш усвідомлено бачили і друге велике корисне призначення стилю. Стиль спотворює реальність. Але фактично таке спотворення — найважливіше знаряддя мистецтва, оскільки, використовуючи його, митець здатний виразити і свої особисті, і спільні почуття та сподівання. Ясно, що п’ятдесятигруді богині родючості — не невдале реалістичне зображення, а візуальне витлумачення відчуття. Паралель у мові — розвиток метафори і всього, що перевищує потреби суто комунікативні. Паралель у музиці — розвиток усіх елементів, які не обов’язкові в ролі акомпанементу до танцю, всього того, що перевищує барабанний бій чи приплескування руками.
26 Перші дві Цілі мистецтва — зображувати і відчувати зовнішню реальність — були головними принаймні до епохи Відродження; третя ціль — відчувати внутрішню реальність — запанувала тільки десь упродовж останнього століття. У того дві основні причини. Перша: розвиток досконаліших від мистецтва засобів точного відображення призвів до того, що чисто описове реалістичне мистецтво переважно здається хибним напрямом. Фотоапарат, магнітофон, розвиток технічного словника і наукових методів лінгвістичних спостережень — все це виявляє слабкість і нерозумність надто явного зображального мистецтва. Якщо ми цього здебільшого не усвідомлюємо, то такий стан справ, напевно, зумовлений тим, що зображальне мистецтво в історичному плані має для нас велику цінність, і ми досі не позбулися звички ним користуватись, хоч зараз маємо засоби набагато кращі.