57 Якщо ми відпроваджуємо мистецтво на периферію свого дозвілля (і навіть там переживаємо його здебільшого опосередковано), воно стає просто одним із аспектів доброго життя — тобто сферою обставин, а не почуттів, сферою становища, культурних знань напоказ, ідентифікації та колекціонування. Одне слово, це породжує цілковиту нездатність бачити речі такими, як вони є, але водночас і всепоглинаючу потребу помістити їх у контекст суспільного оточення, снобістського розуміння чи моди. Мода (тобто новий стиль) стає одним із аспектів загальної соціально-економічної потреби в тому, щоб швидше тратили гроші.
58 Це також — і, мабуть, найсильніше — розбещує митця. Це породило атмосферу пізнього рококо, в якій чахнуть сучасні мистецтва. Великими мистецтвами рококо вісімнадцятого століття були візуальні та слухові, стиль відзначався легкістю, прагненням викликати інтерес у знудженої, пересиченої публіки, розважати радше окрасами, ніж змістом — справді глибокого змісту уникали. Ми бачимо, як старе штукарство відродилося в сучасних мистецтвах — з їхніми блискучими, але позбавленими смислу діалогами, з їхніми яскравими описами речей, не вартих, щоб про них узагалі писали, з їхньою елегантною беззмістовністю, з їхнім захопленням штучним і відразою до природного.
59 Сучасний світ і сучасне світовідчуття стають дедалі складнішими, але ж призначення митця — не ускладнювати і без того складне, а, напевно, спрощувати його. В наші дні більшість бере за критерій не значення, а вміння натякнути на нього. Будь-який добрий комп’ютер людину в цьому перевершить.
Ґеній і ремісник
60 Поняття генія, як і слід було сподіватися, народилося з романтизмом; оскільки цей напрям був насамперед бунтом індивіда проти машини в усіх її формах (включаючи розум), з’явилося неминуче схиляння перед надособистостями — Наполеоном, Бетховеном, Ґете.
61 Артефакти генія вирізняються глибоким людським змістом, для якого він знаходить нові образи і нову техніку, створює новий стиль. Він бачить себе вулканом неповторності в пустелі банальщини. Він відчуває себе таємниче інспірованим або одержимим. Ремісника, з іншого боку, задовольняє користування традиційними матеріалами і техніками. Чим стриманіший він у вираженні «я», тим кращий з нього ремісник. Задоволення йому приносить майстерність виконання. Він серйозно переймається своїм успіхом серед сучасників, своєю ринковою вартістю. Якщо модно брати на себе певні суспільні чи політичні зобов’язання, то він це зробить напевне, але відповідно до моди — не переконань. Як правило, ґеній байдужий до успіху серед сучасників; його зобов’язання перед ідеалами, як мистецькими, так і політичними, глибоко — по-байронівськи — індиферентне до їх популярності у сучасників.
62 Всі ми можем бачити, що бути генієм — чудовий засіб перемогти відчуття немо; ось чому переважна більшість сучасних митців хоче (не виказуючи цього) бути скоріше ґеніями, ніж ремісниками. Проникливому критику (і навіть їм самим) може бути ясно, що вони не генії, але публіка загалом схильна оцінювати митця за його власною оцінкою. Отже, ми опиняємось у ситуації, в якій усякі експерименти вважаються прекрасними (а відкриття нових прийомів і матеріалів саме по собі є справою ґенія — незважаючи на те, що всіх справжніх геніїв до такого відкриття вела потреба виразити деякий новий зміст), а всяке ремесло — «академічним» і більш чи менш ганебним.
63 Звичайно, нам і нашим мистецтвам справжні генії необхідні, але можна засумніватись: чи принесе одержимість ґеніальністю хоч трохи користі менш обдарованому митцеві? Якщо він бере участь у перегонах, на яких ставлять на Великого Ґенія, то треба погоджуватися з обивателем, який постійно нарікає на егоїстичну затемненість і технічну бідність сучасного мистецтва. Але, в будь-якому випадку, дану проблему може ускладнити зовсім новий чинник.
64 Кібернетична революція дасть нам значно більше дозвілля, і одним зі шляхів заповнити його має стати заняття мистецтвами. Всі ми не можемо претендувати на місця геніїв — це очевидно, і нам треба відмовитись від зневажливого ставлення до мистецтва як до ремесла — це теж очевидно.
65 У грядущому світі ремесло не менш, ніж «геній», заповнюватиме дозвілля, його безодні, його океанські западини, навчатиме й аналізуватиме «я», втішатиме його. Тут і там ремісник межуватиме з ґенієм, навіть ставатиме ним. Тому що межі тут немає: до заїзду ніхто не скаже, де закінчується перший і починається другий; між ними розрив може бути у вічність, а може — в секунду; в ту секунду, за яку істинний поет отримує рядок, художник — внутрішнє бачення картини, композитор — звучання фрази; в ту раптову силу, яка вмить проганяє крізь зелений бікфордів шнур вогненну квітку.