83 Nobis cum semel occidit brevis lux, nox est perpetua una dormienda. Як наше коротке життя колись згасне, смерть буде нескінченним сном. Це твердження, яке зовсім не піддається верифікації, але це й доказ того, що існують інші мірила, крім верифікації. Інакше чому за два тисячоліття його згадували безліч разів?
84 «Блискучі узагальнення» високої поезії— не псевдо-рівняння і не псевдо-визначення, тому що речі й емоції, які вони підсумовують і визначають, існують, однак їх не можна підсумувати чи визначити по-іншому. Ситуація, про яку йдеться в найпоетичніших висловлюваннях, настільки складна, що відтворити її можуть тільки такі висловлювання. Подібно до того, як рівняння можна спростувати помилками у вихідних даних, на яких ґрунтуються його символи, поетичне висловлювання можна «спростувати» тим, що воно в достатній мірі не запам’ятовуване — не досить легко сприймається з семантичного боку чи, поза семантикою, не досить досконало виражене. Кращий поет спростовує гіршого.
Я уявляю двох поетів, вірші яких люблю особливо: Катулла та Емілі Дікінсон. Якби їхньої поезії не існувало, то ніяка кількість історичних чи біографічних відомостей, ніяка кількість залишених ними музичних або малярських творів, ніяка кількість навіть (якби це було можливим) зустрічей та бесід з ними не могли б мені компенсувати відсутність точного знання їхньої найглибиннішої реальності — найреальнішої реальності, — яке дають поезії. Я хотів би, щоб зберігся скульптурний портрет Катулла; я хотів би, щоб збереглось більше, ніж один нещасний даґеротип Емілі Дікінсон, а також запис її голосу: але це незначні втрати, бо збереглась їхня поезія — от її втрата була б незамінною.
86 Поезії перепадає зусебіч; їй перепадає від науки (сильніше, ніж іншим мистецтвам), тому що, як і наука, вона має справу зі смислами явищ, хоча загалом це смисли або в інших ситуаціях, або мають інші цілі, ніж технічні науки. Їй перепадає від інших мистецтв, хоч скоріше опосередковано, аніж прямо; їй перепадає від історичної ситуації.
87 Поезію часто зневажають за те, що вона не є мистецтвом з «міжнародною мовою» подібно до музики чи малярства. Це розплата за володіння найточнішим інструментом. Але саме він робить її найвідкритішим мистецтвом, яке найменш піддається експлуатації і тиранії.
88 Багато хто твердить, що поети мають винуватити тільки себе в тому, що їх мистецтво опинилось у жалюгідному становищі. Безумовно, вони винні — і були винними ще з пори символізму — в небезпечному змішуванні «мови» музики і власне мови. Нота сама по собі не має ніякого значення, але в ряду інших нот набуває будь-якого; та навіть там, у гармонійному поєднанні чи в мелодійному ряду, її значення змінюватиметься залежно від темпераменту, етнічної приналежності та музичного досвіду слухача. Музика — це «мова», естетична привабливість якої головним чином полягає в багатозначності, та й то — немовного характеру; одне слово, музика — не мова, така метафора помилкова. Але поезія користується мовою, яка повинна мати значення; більшість так званих «музичних» виражальних засобів поезії— алітерація, евфонія, асонанс, рима — це, по суті, ритмічні засоби, доповнення до метру. Рідний брат поезії — танець, який в людській історії передував музиці. Саме від такого історично зумовленого змішування музики й поезії майже неконтрольовано поширились у постсимволістському мистецтві ускладнена образність і двозначність. Маллярме і його послідовники намагались примусово одружити музику з поезією. Вони намагалися вкласти мінливість, плинність, мерехтливу сутність музики Ваґнера і Дебюссі в слова, але ті не витримували навантаження, тому, оскільки звуки слів не могли бути достатньо мерехтливими, це мали робити їхні значення. Я не хотів би применшити сміливість чи красу доробку Маллярме, але на практиці змішування привело всі сучасні мистецтва до того, що майстерне володіння символами — вміння переставляти їх місцями, складати і розв’язувати приклади, рухатись до мети в обхід, висловлюватись за допомогою семантичного диференціального числення там, де досить простого додавання, — видається особливо «сучасним» і творчо найправильнішим. Звичайно, воно може бути сучасним і правильним, однак ці особливо і мусимо найменш за все вважати самозрозумілими.
89 Хоча — як і всі мистецтва — поезія конденсує, відбирає, викривляє і виділяє, щоб передати своє бачення реальності, через її точність і мовне значення (чинник, який надзвичайно все ускладнює) ефект досягається не відразу, а в вік невротично гострого усвідомлення brevis lux і прийдешньої нескінченної ночі публіка прагне всього негайно. Та все одно — більш, ніж будь-яке інше мистецтво — поезія залишається душею нації, таємницею її неповторності, її святая святих.