90 Якщо вданий момент вона здається другорядною, то саме тому, що нагла навала механізованих технічних засобів подачі візуальних і слухових мистецтв викликає в усьому світі загальномовну анемію — виснаження мови. Більшості, яку на цій стадії еволюції головним чином складає недавно вивільнений пролетаріат — а для нього мистецтво радше випадкове джерело насолоди, ніж основне джерело пізнання істини, — красу, звичайно, легше чути і бачити, ніж знаходити її, осмислюючи, уявляючи і розуміючи її мовне значення.
91 Такий перекіс могли б виправити наші освітні системи. Вчителі мистецтва і музики є в більшості великих шкіл. Вчитель поезії є, принаймні, так само важливим, але вміння навчити писати вірші — не те ж саме, що вміння навчити граматиці і літературі даною мовою.
92 Поезії навіть більше загрожує поява після Другої світової війни величезної кількості інтелектуалів нового типу. Здебільшого їх цікавить образотворче мистецтво, кіно, фотографія, стиль одягу, інтер’єр тощо. Їхній світ обмежений кольором, формою, фактурою, стилем, декораціями, інтригою твору; їх менш за все цікавить якраз інтелектуальне (моральне чи суспільно-політичне) значення явищ і предметів. Насправді такі люди не інтелектуали, а візуали.
93 Візуала стиль завжди вабить більше, ніж зміст, йому радше хочеться бачити, ніж розуміти. Візуал не відчуває збунтованого натовпу, який поліція обстрілює з кулеметів, — він просто бачить блискучий фоторепортаж.
94 Поети по суті своїй захисники порядку і смислу. Якщо в минулому вони так часто нападали на існуючі людські порядки і смисли, то тільки заради того, щоб установити кращий порядок і смисл. З нашого людського — відносного — погляду, абсолютна реальність — це хаос і анархія; наші поети — остання наша армія захисників. Якщо ми думаємо, що поезія менш важлива, ніж інші мистецтва, то тим самим уподібнюємося до генералів, які розпускають найкращі бойові підрозділи.
95 Плекайте поетів; здавалось, великих безкрилих гагарок багато, аж поки не загинула остання.
11
Арістос в індивіді
1 Тепер, сподіваюсь, ясно, що — на мою думку — ми повинні прийняти, чим пожертвувати і що змінити, щоб досягти Арістоса, найкращого для нашої ситуації в даний час. Але слово aristos також прикметник і може бути застосоване до індивіда. Що можна сказати про ідеальну людину, здатну досягнути такої найкращої ситуації?
2 Перше і головне: ми не можемо очікувати, що вона завжди буде aristos. Всі ми хоч би в чомусь — із Більшості. Та вона уникатиме членства. Не може бути жодної організації, якій би вона належала цілком; жодної країни, жодного класу, жодної церкви, жодної політичної партії. Вона не потребує ні уніформи, ні символіки; її уніформа — це її думки, її символи — її дії, тому що над усе вона прагне бути вільною силою у світі зв’язаних сил.
3 Вона знає, що відмінність між нею самою і Більшістю не залежить від народження, багатства, сили чи обдарованості. Така відмінність може ґрунтуватись тільки на розумі і творенні добра.
4 Вона знає, що будь-яка річ відносна: нічого абсолютного немає. Вона бачить один світ з багатьма ситуаціями, а не одну-єдину ситуацію. Для неї жодне судження не є безперечним; і вона ні з ким не вступає в постійні об’єднання, бо, об’єднавшись з іншими (який би розум та добрі наміри ті не мали), вона тим самим сприяє утворенню кола обраних — Меншості. З історії вона знає, що будь-яке товариство обраних рано чи пізно приходить до виправдання негідних засобів заради добрих цілей; тоді воно перестає бути товариством обраних і просто перетворюється на олігархію.
5 Вона приймає необхідність свого страждання, своєї ізоляції, своєї абсолютної смерті. Але не приймає твердження, ніби неможливо керувати еволюцією і обмежувати її небезпеки.
6 Вона вважає, що єдина мета людини — задоволення, і що це найкраща мета, бо вона взагалі недосягненна. Бо прогрес тільки змінює — але кількісно не зменшує — ворогів людського задоволення.
7 Вона знає, що Більшість — не просто оточена армія, а оточена армія бунтівників, які жадають рівності. Вони нагадують в’язнів, які працьовито, але марно намагаються пропиляти масивні залізні ґрати, щоб сягнути блакитного неба, існувати в якому, напевно, не змогли б; у той же час, якраз позаду. Їхня камера чекає, щоб у ній жили як належить.
8 Вона знає, що всі ми живемо на перехресті міріадів непримиренних полюсів, або взаємно протилежних чинників. Їхня непримиренність — це стіни нашої камери; усвідомлення необхідності жити в умовах цієї непримиренності і використовувати її — наша втеча.