Зважаючи на багатство проблематики, гостроту мислення, ориґінальність викладу, Фаулзову по-чутливість до больових точок сучасності, проаналізувати чи хоч до певної міри повно викласти його погляди не видається можливим (мабуть, цього взагалі не варто робити), проте на двох моментах мусимо наголосити: по-перше, на ставленні до Геракліта і, по-друге, на ідеї благородної людини — Арістоса.
Натхненником і попередником Джон Фаулз називає Геракліта, досить суперечливі фраґменти з творів якого дозволяють припустити, що цей філософ був схильний до релятивізму («те ж саме в нас живе й мертве, спляче й неспляче, молоде й старе»), абсолютизації руху («все тече, ніщо не буває й ніколи не лишається тим самим») та боротьби («війна спільна», справедливість — у розбраті, усе народжується шляхом розбрату й через необхідність).
Фаулз спирається переважно на співвідношення еліти (вибраних, кращих) та маси (більшості). Сам Геракліт, без сумніву, числив себе поміж щонайкращих, ставлячись вкрай зверхньо не тільки до громадян Ефесу, з якими співмешкав на острові, а й до Гесіода, Гомера, Піфагора, Ксенофана… «Більшість — погані, а доблесних — меншість».
«Один для мене дорівнює десяти тисячам, якщо він найкращий». Такі Гераклітові погляди Карл Поппер вважав близькими до тоталітаризму. Фаулз потрактовує ідею еліти як неспростовну з «біологічної точки зору». В усіх сферах прикладання людських сил очевидно, що більшість велетенських кроків уперед роблять особистості — є вони ґеніальними вченими чи митцями, святими, революціонерами,» і навпаки, «ми не потребуємо даних тестування на визначення розумових здібностей, аби знати протилежне: що широкі людські маси не мають великого розуму — чи високої моралі, чи великого мистецького обдарування, чи справді високої кваліфікації, щоб займатися шляхетнішими видами людської діяльності».
Втім, Джон Фаулз намагається подолати жорсткий розподіл на вищу та нижчу раси й відзначає, що між небагатьма й нікчемною більшістю в наш час існує нескінченна кількість проміжних ланок, ба більше: «роздільна лінія між Меншістю і Більшістю повинна проходити крізь кожного індивіда, а не між індивідами. Одне слово, ніхто з нас не буває цілком досконалим; і ніхто — цілком недосконалим». З автором не можна не погодитись. Посутній творчий внесок таки під силу небагатьом видатним ученим чи творцям. Однак потрібні і ті, хто би накопичував і систематизовував, аналізував та порівнював. Ситуація подібна до Гоббсового Левіафана — організму, в якому сам мозок існувати не може. Вочевидь, життя — це та найвища цінність, у порівнянні з якою усі злети та звершення вторинні і є почасти сублімацією та девіацією.
Ідеї Джона Фаулза не безсумнівні, проте творів такого ґатунку не вельми багато. До прикладу, «Проби» Мішеля Монтеня та «Підбиваючи підсумки» Сомерсета Моема. Ці праці заслуговують не просто на прочитання, а радше, на постійне повернення до них.
«Якби всі були добрими, то були б щасливими,» — каже християнин. «Якби всі були щасливими, то були б добрими,» — каже соціаліст. «Якби всі корились державі, то були б і щасливими, і добрими,» — каже фашист. «Якби всі були, як я, то щастя і добро не мали б значення,» — каже лама. «Щастя і добро потребують глибшого аналізу,» — каже гуманіст». Попри нелюбов до наліпок, Фаулза можна наректи видатним гуманістом XX століття. Стосовно того, що він не отримав Нобелівської премії, пригадую гасло на одній з іспанських в’язниць, яке можна перефразувати у такий спосіб: не всі, хто отримав Нобелівську премію, на неї заслуговують, як не всі, хто на неї заслуговує, її одержали. До речі, серед тих, хто не одержав, — Антон Чехов і Ліна Костенко. Та й щодо самої цієї премії вирішено далеко не все, іще не вечір…
Коли йдеться про античних філософів до Платана, вкрай рідко можна бути впевненим у будь-якому із суджень, тому що в жодному з випадків ми не можемо спиратися на першоджерела: ні від кого із них не збереглося жодного твору тих часів. «Темний» стиль Геракліта, його афористичність і те, що до нас дійшло лише близько ста тридцяти фрагментів (в основному — коротких висловів Геракліта) в переказах різних авторів, підносять цю невпевненість до квадрату.
Усе це значно утруднює розуміння, спричинюючи значні відмінності в тлумаченні, що їх важко подолати навіть професіоналам, а тим паче Фаулзу.
Досить зауважити, що відомий вислів «Все тече, все міняється» зустрічається лише у Платана в діалозі «Критика»: «Десь говорить Геракліт, що все рухається і ніщо не преребуває у стані спокою, і, уподібнюючи суще течії ріки, він говорить, що неможливо двічі увійти в ту ж саму річку». Тому детальний аналіз і верифікація всіх думок, що їх Фаулз приписує Гераклітові, на наш погляд, позбавлений сенсу, тим паче, що він посилається ще й на вцілілі фраґменти трактатів Гіппократівської школи, що підносить проблему аналізу відповідності розуміння Фаулзом фрагментів Геракліта вже до кубу.