— Давно не бачилися, Северине.
Навіть при малому вогні він роздивився різний колір її очей.
— Привіт, Ліно.
Дівчина наблизилася, простягнула йому чашу, повну холодної води, і джура із насолодою напився.
Уперше Северин побачив Ліну, коли мав п'ять років. Він два тижні жив у Соломії та вже кілька разів безуспішно намагався втекти на пошуки батька.
Відьма жила окремо від громади села Старі Сади на кордоні з лісом. Її відвідувачі завжди шанобливо чекали біля тину, допоки не покличуть. Але кирпата дівчинка зайшла на подвір'я як до себе додому, по-свійськи шикнула на відьминого кота на прізвисько Хаос, окинула Северина зверхнім поглядом і спитала:
— А ти ще хто такий?
Соломія наказала йому називатися небожем Тарасом, який приїхав до тітки на тривалу гостину, тому Северин так і відповів.
— Я — Ліна, — відрекомендувалася дівчинка. — Скільки тобі років?
— П'ять.
— Мені вісім, ха! Я старша за тебе. Де твої батьки?
Батько суворо заборонив розповідати стороннім, що він із родини характерників, тож Северин довго думав, як йому краще відповісти.
— Поїхали за кордон.
— Справді? І куди це?
— До Великої держави Литовської, — відповів Северин перше, що на думку спало, і додав швидко, аби перевести розмову на іншу тему: — А чому у тебе різні очі?
Райдужка її лівого ока була яскраво-зеленою, а права — темно-карою. Великі очиська небезпечно спалахнули.
— Бо це — очі відьми! — відповіла гордо дівчинка.
— Одне бачить наш світ, а друге — Потойбіч!
— Ого, — він і не знав, що різні очі звуться
відьомськими. — І що ти зараз бачиш оком Потойбіччя?
— Позаду тебе стоїть шишига, — відповіла Ліна, дивлячись йому за спину.
Северин підскочив, озирнувся, але позаду нікого не було. Ліна дзвінко розсміялася.
— Ну ти й телепень, — вона задерла кирпатого носа та зухвало пройшла повз.
Ліна навчалася у Соломії відьмування і геть не сподобалася Северинові під час першої зустрічі — достоту як її вчителька. Смішне далеке дитинство.
Ватра згасла. Джура похитав головою: здається, він на хвилину скам'янів, переживаючи спогади минулого.
— Де Захар і Соломія?
Ліна вилила залишок води на вугілля, поклала чашу на землю і всміхнулася. Посмішка їй личила, пом'якшуючи гострі риси лисячого обличчя.
— Вони пішли. Підемо і ми.
— Куди? — за цю ніч сталося стільки подій, що він уже нічого не розумів.
— До Дніпра. Сьогодні свято Івана Купала... Чи ти забув?
І справді забув.
Северин волів би відпочити, а не святкувати Купала, але Ліна вже простягла теплу долоню, взяла його за руку і впевнено повела за собою. Він мовчки послухався.
У її вінку квітнули маки та волошки, що пасували до русявого волосся. У лісовій темряві, помережаній місячним світлом, Северин обережно вивчав її обличчя.
— Не соромся, — сказала Ліна, спіймавши його погляд. — Я встигла роздивитися тебе, поки ти лежав біля вогнища. Ти... Виріс. Я знала, що малий Северин зміниться, але не уявляла, наскільки.
Вони пройшли повз дерево з омелою і Ліна зробила лівицею якийсь швидкий жест.
— А що скажеш про мене, джуро?
— Ти розквітла. І посмішка тобі дуже пасує.
Ліна стрельнула на нього відьомськими очима
та посміхнулася.
— Дякую. Як почуваєшся?
Саме із цим питанням вона звернулася до хлопця, коли знайшла його після першого змагання з випивкою і тютюном, в якому Северин зазнав розгромної поразки. Соломія тоді полетіла на шабаш, а її вихованець скористався з відсутності, аби втілити свій давнішній план — на власному досвіді зрозуміти, що такого полюбляють дорослі у наливці та куриві.
Тютюн йому рішуче не сподобався, від диму хотілося кашляти та блювати водночас, а от вишнева наливка приємно нагадувала солодкий сік. Після третьої чарки Северин уголос міркував про те, що нічого страшного у наливці немає, і він геть не розуміє, чому цей напій так уперто ховають від дітей, адже ніякого сп'яніння не відчувається, ані на маленьку краплиночку, ось він зараз піде та розповість про це Хаосу, але спочатку подарує люльці другий шанс... Підлога дивним чином загойдалася та підступно втекла з-під ніг, які раптом уперто відмовилися коритися наказам.
Ліна зайшла на гостину та виявила хлопця посеред страшного гармидеру, в якому він непевно плазував на чотирьох, очманіло підвивав та бурмотів суміш нерозбірливих слів. Ліна мовчки все прибрала, із сестринською дбайливістю виходила його, та нічого Соломії не розповіла. Після цього Северин пройнявся до Ліни симпатією та глибокою повагою, а також дав їй урочисту обіцянку виконати будь-яке бажання, коли дівчині того заманеться...