Яскраво представлені не лише пейзажі, а й місто — ці описи подекуди відображають стан головного героя. Динамічність подій, стрімкий сюжетний розвиток дають відчуття завершеності, хоча даний текст — нон-фінальний. Тож чекаємо наступних книг. Адже тема особистого вибору людини, яка йде за покликом серця, — особливо актуальна в контексті сучасних реалій і є лейтмотивом роману Павла Дерев'янка.
Містична проза «Аркан вовків» немов відкриває завісу таємниці перед читачем, пов'язуючи його зі Всесвітом, змушуючи відчувати своє призначення, і допомагає в пошуках самого себе в країні, що схожа на викривлене задзеркалля...
Підсумовуючи сказане, не можу не згадати приховану філософію, яка закладена у творі, а саме про діалектичне пізнання «формальної свободи» і «морального обов'язку». В «Аркані вовків» вони прописані не як окремі сутності, а як моменти буття дійсної свободи. Ці «моменти» — абстрактні, проте вони не можуть існувати одне без одного, як і література без справжнього письменника...
Леся Мудрак,
письменниця, громадська діячка
Присвячується захисникам і захисницям України
Пролог
Нічний ліс завмер, уповитий тенетами потойбічної німоти.
Хащею сунули двоє чоловіків. Тихі кроки та зрідка промовлені слова, підхоплені луною, розтинали загусле повітря, летіли над чагарниками, бриніли між стовбурами, тріпотіли на листі, аж доки не згасали ген за кронами — і поверталася моторошна тиша.
— Ти йтимеш дорогою болю та крові. Чи бажаєш іти далі? — пролунало перше питання.
Він може відмовитися.
— Так.
— То йди.
Северин рушив уперед, ступаючи виважено та обережно, аби не перечепитися за лапате гілля чи підступний корінь. Крокував, допоки Захар, який ішов слідом, не зупинив другим питанням:
— Ти житимеш чужинцем серед людей. Чи бажаєш іти далі?
Вороття не буде.
— Так.
— То йди.
Відповідь мусила прозвучати твердо, гордовито й упевнено, але юначий голос здригнувся. Нічний холод обпікав шкіру, глидав м'язи, в'їдався аж до кісток, а Северин мав на собі самі тільки штани, підперезані чересом із чорної шкіри. Черес був із трьома пряжками: дві — оздоблені простими залізними застібками, а третя, найвища, мала литу бронзову клямру з випуклим тризубом посередині.
Минув час — хвилини, години, роки сліпого походу через принишклий ліс — допоки не пролунало третє питання:
— Ти проклятим останешся назавжди. Чи бажаєш іти далі?
Все можна завершити просто зараз. Але як він подивиться батькові у вічі?
— Так.
— То йди.
Він погодився тричі: скоро почнеться ритуал.
Від пов'язки на очах решта відчуттів загострилася. Джура чув найслабший хрускіт хмизу під ногами, відчував найменшу крижану травинку між пальцями, розрізняв найтонший аромат з букету свіжого лісового зілля. Невдовзі запахло димом, почулося тихе потріскування вогню — вони прийшли. Северин завмер біля ватри, вмиваючись хвилями живого тепла.
Найважливіша ніч у його житті. Ніч, якої він чекав із дитинства. Ніч, яка змінить його назавжди.
Захар обережно прибрав пов'язку з очей юнака. Коли зір пристосувався, Северин розгледів навколо багаття інших: ліворуч Соломія тримала велику срібну чашу, а праворуч невідомий священик православної церкви міряв її похмурим поглядом. Відьма на зирки не зважала, стояла гордовито і врочисто, вбрана у зґарди та чорну сукню, а місячне сяйво гралося темним водоспадом її волосся. Соломія підморгнула Северину та ледь помітно всміхнулася.
Без бриля, у повному лицарському строї, Захар мав незвичний вигляд: чорний жупан, кунтуш, характерниць-кий черес із трьома клямрами — бронзовою, срібною та золотою. Він зайняв місце навпроти Северина та проголосив:
— Тричі ти дав згоду та прийшов до останнього роздоріжжя. Якщо плекаєш бодай найменший сумнів — іди геть! Або... Стань на вовчу стежку — та гідно прийми обрану тобою долю!
Голос учителя, зазвичай тихий і м'який, лунав холодно та безпристрасно. Темні очі дивилися відчужено. Відблиски вогню переливалися на золотому обрисі Мамая, вигаптуваному на чорному кунтуші біля серця.
Остання нагода зупинитися.
Але він не розчарує батька. Не зрадить пам'яті мами. І продовжить їхню справу.
Северин не ворухнувся, сподіваючись, що жоден нерв на обличчі не виказав його хвилювання.