Выбрать главу

Северин чекав довго. Клямри сяяли, як новенькі. Вогонь у грубці майже згас, запали темрява і холод, що віяв із розбитого вікна, але Северин не наважувався підійти підкинути дров. При непевному світлі здавалося, що тіло смикнеться та схопить його, щойно він наблизиться.

— Ти просто мертвяк, — сказав Северин голосно.

Не допомогло. Юнак кляв себе останніми словами, але пересилити страх небіжчика не зміг. Сьогодні була ніч суцільного програшу, тріумф його недолугості.

Нарешті почулося рипіння снігу. Біля дверей воно перетворилося на кроки людини. Деякий час Ігор стояв на дворі, обтираючись снігом після перетворення.

Він зайшов до хатини і, не звертаючи увагу ні на тіло, ні на сина, почав одягатися. Северин не витримав:

— Наздогнав?

— Хуртовина замела сліди та запах, — процідив Ігор.

Юнак стиснув кулаки. Біла вовчиця втекла. Через його помилку!

— Батьку, я...

— Чекай тут.

Ігор зник у дверях і незабаром повернувся у повному вбранні, ведучи коней.

— Поїхали.

Джура мовчки скорився.

Хуга ридала навколо. Северин тер очі, які зрадницьки набрякали сльозами, намагаючись переконати себе, що то від крижаного вітру. Ніколи раніше він не відчував такого розпачу. Навіть коли почув про смерть мами.

У корчмі всі спали, деякі у залі на лавах — було далеко за північ. Ігор жестом наказав чекати біля дверей, зачинився у кімнаті із Захаром та довго з ним розмовляв. Потім обидва перейшли на крик і кричали так голосно, що джура розчув:

— ... чого ще міг навчити скарбничий хробак?!

— То, може, навчав би власного сина сам?

І знову нерозбірливо. Северину хотілося провалитися крізь землю.

За кілька хвилин батько вийшов, штрикнув його поглядом та кинув:

— Сподіваюся, наступної зустрічі ти матимеш щось, крім клямри на чересі.

Краще би він його ударив.

Ігор Чорнововк збіг сходами та полишив корчму.

— Ти як, козаче? — баки Захара досі гнівно стовбурчилися.

— Я все зіпсував, учителю. Коханка ренегата втекла через мене.

Северин скинув опанчу та кожуха прямо на підлогу. Захар за таке вичитував, але зараз сказав інше:

— Це не твоя провина, Северине. Я вважаю...

— З мене нікудишній характерник.

— Тоді з мене нікудишній вчитель.

— Я так не вважаю...

— Тоді не мели дурниць! Ігор звалив на тебе завелику ношу.

— Учителю, не треба підбадьорювати. Від цього стає тільки гірше.

— Я і не підбадьорюю, — Захар хотів було набити люльку, але натомість жбурнув її на ліжко. — Не смій картатися через цей випадок!

— Забути про срібло, Захаре, як я міг забути про срібло? — джура охопив голову руками.

— Северине, хіба ти не розумієш? Про срібло мав подбати він! Твоєї провини немає, бодай що тобі здається! За всієї поваги до Ігоря — він не святий. Як і жоден із нас. Багато порушень йому пробачили за смерть Ольги... І не в останню чергу завдяки тому, що його вчитель, відомий тобі Іван Чорнововк, є осавулою куреня призначенців.

Северин нашорошив вуха. Такого Захар ніколи не казав.

— Я розумію, що батько для тебе герой та ідеал. І я не заперечую того! Ігор відданий справі помсти, він не здатен жити інакше. Його єдиний сенс — полювання, викреслювання імен зі списку. Помста стала його життям, розумієш?

— Дуже добре розумію.

— Із найкращих міркувань, якими стелиться дорога в пекло, Ігор узяв тебе на небезпечну справу, до якої ти не був готовий — і не попіклувався про твою готовність. Якби Ігор виховував джуру, він би поставився до цього зовсім інакше. Але на обраній ним стежці немає місця для джури.

— Тому що я — бездарний непотріб...

— Тому що тобі кілька годин тому виповнилося шістнадцять, Северине! — гарикнув Захар. — Тому що твоя ініціація відбулася кілька місяців тому! Тому що ти не маєш золотої клямри, врешті-решт. Чому, на твою думку, після прийому до Ордену кожного характерника долучають до куреню вартових на два роки? Чому це обов'язкова умова для всіх, без жодних винятків?

— Аби набратися досвіду.

— Саме так! Не можна кинути людину під кригу і сподіватися, що так вона навчиться плавати. Не можна чекати від джури навичок лицаря, що служить в Ордені не один десяток років.

Учитель мав неймовірну здібність підібрати найвлучніші слова. Северину полегшало.

— Не забирай чужих помилок, козаче, із тебе вистачить власних. Зрозуміло?