— Йде Савка Деригора. Северину Чорнововку приготуватися.
Савка присвиснув, підморгнув Северину та бадьоро пішов за характерником. Перо на його шапці весело погойдувалося. Решта джур глянули на Северина: його прізвище серед Сірого Ордену було на слуху.
Останні десять хвилин спливли миттєво, наче не було їх зовсім. Скарбничий повернувся та оголосив:
— Йде Северин Чорнововк. Артему Бурлаці приготуватися.
Северин підвівся і рушив назустріч Раді Сімох осавул.
Розділ 2
Із приліску вийшли на величезну луку, що розкинулася навколо дуба Мамая, — і Северин на мить зупинився, аби роздивитися його здаля.
Це був найбільший характерницький дуб, що стояв на землі. Потребувалося п'ятеро чоловіків, аби охопити його стовбур, а під кроною могли сховатися кілька десятків людей. Його листя було чорним, як нічне небо, а прожилки світилися золотими розчерками падучих зірок. Товсте коріння випирало з-під землі, наче мацаки підземного кракена.
Перший осавула сидів наодинці за столом із багатьма теками просто посеред поля. Скарбничий мовчки указав Северину на нього та відійшов убік.
Джура обережно наблизився: не таким він собі малював осавулу. В його уяві очільниками куренів ставали могутні лицарі, величні та сурові, як на книжкових гравюрах... А цей пухкий чоловічок, що рясно обливався потом, був схожий на звичайного мірошника. Хіба один із сімох керманичів Ордену може мати такий вигляд?
— Немир Басюга, контррозвідка, — назвався чоловічок.
Розум, що світився у погляді, одразу перекреслював враження від непоказної зовнішності. На вказівному пальці лівої руки Немир носив сталевий перстень осавули — печатку з вовком, чиє зображення було майже тим самим, що відпивалося на срібних клямрах, але різнилося від куреня до куреня. На печатці Басюги вовка було розгорнуто дзеркально — він біг праворуч.
Вовк, що дивиться у інший бік. Знак контррозвідки.
— Вітаю, Северине. Це значний день і для тебе, і для Ордену, — Басюга розмовляв тихим приємним баритоном. — Сідай, не стовбич.
— Дякую, пане...
Стілець виявився навдивовижу зручним.
— Просто брат Немир, — махнув пером осавула. — Я поставлю тобі кілька питань, згода?
— Авжеж.
— Якщо хочеш змочити горло, то пригощайся з кухля, там прохолодна кринична вода, — Немир розгорнув кілька аркушів та пробігся по них очима. — Чому ти став характерником, Северине?
— Аби, — юнакові згадалася розмова з Ґаадом. — Аби захищати інших людей.
— Чому саме характерником? — спитав осавула. — Ти міг би податися до війська Січового чи до Таємної Варти. Не менш почесна служба на захисті держави. Навіщо наражатися на прокляття?
— Мої батьки — характерники, — продовжив Северин. — Я з дитинства мріяв про те, як стану одним із вовчих лицарів.
— Зрозуміло, — кивнув Немир, зробивши відповідний запис. — Які твої найслабші сторони, як вважаєш?
— Е-е-е... мабуть, занадто сильно переживаю через помилки. Інколи забагато думаю та сумніваюся.
Немир кивнув і щось записав. Северину було дуже цікаво, що саме, але підглядати за дописами осавули контррозвідки здалося поганою думкою.
— В якому курені ти хотів би служити в майбутньому? — продовжив Немир.
— Серед призначенців. Як мій батько.
— Що, на твою думку, потрібно, аби потрапити до призначенців?
— Досвід у лавах Ордену... Вміння битися, найрізноманітніше... Навички стеження та допиту. Непохитна холоднокровність. Швидкий розум. Блискавична реакція, — перерахував Северин.
Саме так він міг би описати батька.
— На твою думку, ти відповідаєш озвученим вимогам? Окрім досвіду, авжеж.
— Не до кінця. Ні.
Неподалік гримнув постріл. Северин озирнувся: порохова хмарка розвіялася неподалік стовбура Мамаєвого дуба.
— Чи ти маєш кохану дівчину?
— Е-е-е... — питання заскочило зненацька. — Ні. Так. Тобто є одна... Але ми більше року не бачилися... Я не певен, що вона... Її можна назвати... Загалом, усе складно.
— З цим ми закінчили, — Басюга сховав записи і натомість поклав перед Северином великий аркуш із кількома невеликими портретами. — Обери із цих облич найприємніше.
Северин приховав подив, трохи подумав, тицьнув на кругле жіноче лице з заплющеними очима.
— Добре. Тепер найнеприємніше.
Він обрав бороданя з високим лобом і пронизливим поглядом.
— З цими портретами те ж саме, — процедуру повторили, після чого замість портретів з'явилася незрозуміла картина. — Що ти бачиш на цьому малюнку?
— Величезну пляму.
— Це і є пляма, Северине. Твоє завдання — розгледіти щось знайоме в її обрисах. Увімкни уяву.