— А-а-а! Гей, хлопці, наш директор змерз! Ану, Купро, давай-но свою «білоголову». Обігріємо нашого старого. Давай місце!..
В одну мить передо мною ляснула валізка — це стіл. Тьохнула долоня об дно «білоголової». Корок і горілка бризнули на лямпу вагона. На валізці появилася склянка, паляниця, ковбаса, варене сало, огірки, помідори, часник…
— Наливай, Купро! Більше! Більше! По Марусин поясок! Прошу, пане директоре! Як то ви все кажете — «на погибель ворогам!..
— На погибель! На погибель! — загула «братва»… Я, дійсно, чекаючи потяга вночі, промерз і був дуже схвильований і голодний. «Смикнув» сивухи і наче вовк накинувся на запашну паляницю, варене сало та помідори. За цей час «братва» висушила півлітрівку. Появилася друга. Знову ляснула долоня об дно пляшки.
— Давай сюди склянку. Наливай. По Марусин поясок. Так, прошу, пане директоре!
— Ну то, хлопці, на погибель ворогам України!
— На погибель! На погибель!
Опинившись так несподівано в товаристві своїх дуже близьких товаришів та отримавши таке висококалорійне «огрівання», я на хвилину забув про своє «заяче» становище. Мене охопив той весело-бравурний настрій, яким жив цей потяг. Передусім, я відчув, що я не є сам один в чужому морі і мені, так само, як і цим людям, зробилося море по коліна…
До самої Варшави не перевіряли ні документів, ні проїздних квитків. Я досить багато і доладу наговорився з хлопцями, їх цікавило, що ж буде далі? Як їм треба вести себе у війську на фронті? Які вигляди нашої справи? Як довго Польща може встояти проти Німеччини? Чи це правда, що Сталін хоче підписати союз з Гітлером? Чи Гітлер думає зробити з усією Україною те, що він зробив з Карпато-Українською Республікою?
Не на всі ці питання міг я їм відповісти, бо й сам не знав як розвиватимуться світові події. Я їм лише вияснив нашу генеральну лінію, а саме: що Польща — це — наш хвилевий і малозначний ворог, що головним нашим ворогом був і є СССР, що Сталін дійсно хоче підписати союз з Гітлером і з цієї причини Гітлер являється таким самим нашим ворогом, як і Сталін, що гітлерівці показали в Карпатах в 1938 році, які вони на ділі приятелі України.
— Значить, по вашому — бити погань? Але в ім'я чого маємо ми боронити свого гнобителя — Польщу? За Берези, за пацифікації? За полонізацію? За те, що від мого батька одібрали останній гектар землі для осадників? За ганебну нужду нашого народу? За що ми маємо своєю кров'ю боронити наших історичних ворогів, що наших людей навіть в ярма запрягали?…
— Значить, хлопці, бити! Польща нам взагалі тепер вже не страшна. Нас є 40 мільйонів, а поляків — 20. Україна буде самостійною державою тільки тоді, коли буде розбита, як сталінська Москва, так і гітлерівська Німеччина! Польща тепер тут грає дуже малу ролю. Головна причина нашої неволі лежить в Московщині — червоній чи білій. Гітлер хоче цю причину перебрати на себе, але це йому не вдасться. Проти Німеччини виступить цілий світ, а проти СССР воюватиме лише Німеччина.
— Чули, хлопці? Треба нам воювати так, щоб повибивати зуби і Гітлерові, і Сталінові! Тільки тоді можлива самостійна Україна.
— Смерть обом!
— Смерть! Смерть!
Наспіла Варшава. Я сердечно попрощався з своїми земляками. Потяг рушив далі в напрямку Познаня. Вони поїхали на фронт з твердим рішенням: бити сьогодні Гітлера, а завтра Сталіна.
Розділ десятий
ПОЛЬСЬКО-НІМЕЦЬКА ВІЙНА
Варшава гарячкове готується до війни. По вулицях парадують розмальовані дами з протигазовими масками. Всі аптеки продають ці «забавки». Всі вікна по домах наказано попереклеювати паперовими стяжками і зробити щільне затемнення. Підвали більших будинків стають тимчасовими бомбосховищами. Починається гарячкове копання великих протитанкових ровів та окопів по всіх парках, скверах, городах та площах.
24-го серпня 1939-го року, мов грім з ясного неба, рознеслася нечувана вістка, що Сталін та Гітлер — два соціялісти — підписали договір. Всього люди могли сподіватися, лише не союзу двох диктаторів, які ворогували. Як же це так? А де ж твоя світова комуністична революція, товаришу Сталін? А де ж твоя «смерть марксизмові», «ґеносе»[1] Гітлер? Чиїм коштом і за чию кров ви, запеклі вороги, так легко помирилися?
Союз Сталіна з Гітлером остаточно розвіяв надію цілого світу на мир. Це був доказ польському народові, що доля його держави перерішена. Серед польського громадянства почалися дискусії, висловлювалися здогади, припущення та висновки. Хто кого обмане? За яку ціну вони помирились? Яка ідея переможе — нацизм чи комунізм? Хто запанує над Европою — німецький кований чобіт чи московський лапоть?
Паніка на біржі, на товаровому ринку. Народ хапає та закуповує, що бачить. Ціни раптово підносяться. Поліція карає спекулянтів, конфіскує їх товар, а їх відвозить до кацету в Березі. Деякі банки через «ревізію книг» не виплачують грошей. Військо перебирає контроль над транспортом. Конфіскація всіх приватних автомобілів. Настає загальний хаос.
Першого вересня 1939 року радіо та преса універсалом Президента повідомляють, що відвічний ворог польського народу — Німеччина, об'явила польській державі війну. Гітлер видав наказ своїм військам вдарити на Польщу.
Над містом що дві години появляються ескадри німецьких бомбовиків. Скажений рев моторів. Дивовижне виття стрімкоспадних «штукасів». Хоробрі маневри польських винищувачів навколо переважаючого ворога. Запеклі бої в повітрі. «Гатить» зенітна артилерія. Пахкають малі зенітні гармати та кулемети. Літуни падають на парашутах. Шалені вибухи бомб. Полум'я, дим, чад над цілим містом. Нечуване пекло новітньої війни.
Надвечір усе затихає. Мертва тиша. Велике, живе та веселе місто враз оглухло та осліпло. Трамваї та авта, наче якісь таємничі потвори, тихо сновигають у темряві. На вулицях народ, військо та вози. Все кудись наспіх пересувається під охороною ночі. Аж дивно, що цей гігантський мурашник трамваїв, автомобілів, коней та людей нікого не задушить. Все живе. Все кудись летить у темряві та тиші. По парках та садах розставляють нові зенітки. На високих будинках появляються нові гнізда малих протилетунських гарматок та кулеметів. Так минає перший і другий день війни.
3-го вересня польське радіо та особливі видання всіх газет повідомили, що Англія та Франція оголосили війну Німеччині. Населення Варшави, не зважаючи на скажене завивання тривожних сирен, висунуло на вулиці. Спонтанно формується безконечний похід-демонстрація. Маса пливе до англійської та французької амбасад. Вулиці Варшави потапають серед вигуків:
— Геть з Гітлером! Геть з Гітлером! Геть з Гітле-ром!..
— Хай живе незалежна Польща!
— Хай живе Англія! Хай живе Франція. Хай живе Союз! Хай живе польська армія. Хай живе Сьмігли-Ридз 1-й!
Варшава маніфестує непохитну волю боротися за свою національну свободу. У цій маніфестаційній хуртовині я був наче макове зерно в океані чужої стихії. Вона мене шарпала, крутила, штовхала. І все кудись безперестанку несла. Я не був з нею пов'язаний духово, а тільки фізичною силою масового натиску плив за хвилею. У моїй душі змішувались і явне вдоволення, що на цей зрадливий та ворожий нам народ приходить заслужена історична кара; і біль свідомости, що кінець сусідньої нам Польщі означає також кінець України. Героїчно-лицарська постава поляків проти брутального агресора мені дуже подобалась. Мені було приємно знати, що наша слов'янська раса, поставою польського народу, пише трагічну, але славну історію 20-го віку.
Після маніфестації товпа помалу розпливлася. Я блукав далі сам, не звертаючи жодної уваги на сирени. Мені боліло те, що всі інші нації мають в широкому світі приятелів та союзників, що при лихій годині приходять їм з допомогою, а моя нація вже 300 літ бореться з чужими агресорами за свободу абсолютно осамітнена…
Розділ одинадцятий
ЧОРНИЙ ДЕНЬ ВАРШАВИ
Відомості з фронту приносили розчарування і безрадність. На всіх фронтах німці перемагають, займаючи все нові та нові території. Сама столиця покрилась полум'ям, димом, курявою та неописаним жахом. 7-го вересня по Варшаві розійшлася вістка, що президент держави з урядом залишили Варшаву і виїхали невідомо куди. Вулиця реагувала на цю вістку дуже гостро: