— Продали Польщу! Ганебно зрадили народ! Втікли!..
— А де ж наші союзники? Зрадили Польщу!
Варшавська вулиця, що кілька днів тому так спонтанно маніфестувала свою волю до боротьби, нараз зробилася осиним гніздом супроти свого власного уряду.
Коли офіційні повідомлення намагалися всіма силами затаювати катастрофічне становище фронту, дійсні відомості доходили до Варшави скоріше від радіо-хвиль. Не зважаючи на героїчний спротив польського вояка, переважаюча маса німецької армії сунула переможно вперед і вперед. Вже давно впали Ґдиня, Познань, Сілезія. Німецькі бомбардувальники в перших днях знищили майже всю польську авіяцію на її базах. Розбили всі промислові центри та вузлові пункти залізниць. Спаралізували транспорт і всякий зв'язок. Загальна паніка і хаос…
Маси втікачів з заходу заливають столицю. Посилюють хаос, безладдя і жах серед населення. Варшава відрізана від решти країни. Нема газу, нема струму, нема харчів, нема води!.. Місто стало купою румовищ, меблів, людських трупів та роздутих, наче гори, коней. За кілька днів не стало й цих коней — люди і їх поїли… Лишилися тільки пообрізувані кістяки, наче поламані великі драбини від селянських возів, їх догризають собаки…
Німці почали повітряне та артилерійське бомбардування цілого міста. Роблять це систематично, дільниця за дільницею, квартал за кварталом. Все горить. Вже ніхто не гасить пожеж. Стрімкоспадні бомбардувальники та винищувачі без жодних перешкод «господарюють над містом». «Гатять» з кулеметів, кидають запальні фосфорні бомби. Кожна така маленька бомбочка викликає велику пожежу. А їх тисячі… Варшава горить…
Водночас ця палаюча Варшава завзято борониться. Не капітулює. Не просить у ворога змилування. Не плаче, не нарікає на свою долю, лише на своїх союзників. Варшава устами свого президента Стажинського кожний день нагадує через радіо-хвилі, що Англія та Франція повинні допомогти жертві німецької агресії. Стажинський, наче капітан потапаючого корабля, не кидає свого міста, його захриплий голос лунає всюди: і на барикадах, і на фронті, і в радіо — він завжди серед народу.
Оборонець Варшави, генерал Чума, оголошує загальну мобілізацію. З-під землі виростають нові військові частини, які не йдуть на фронт, а на барикади. Кожний перевернений трамвай, кожний рівчак, будова, вікно, мур чи насип — це фронт оборони Варшави. За ними лежать молоді і старі чоловіки, жінки, юнаки та діти, стріляючи по німцях з кулеметів та рушниць. Заливають очі гарячою водою з вікон, обкидають піском, камінням, болотом і чим попало.
17 вересня радіо повідомило, що совєтська армія одержала від Сталіна наказ вдарити по розбитих німцями рештках польської армії зі сходу. Армія східнього диктатора перейшла польсько-совєтський кордон. Бере в полон всіх тих польських вояків, яким пощастило врятуватися від німецького полону. Большевики захоплюють великі трофеї, «визволяють» Західню Україну та Білорусь від хліба, одягу і свободи.
Молотов пояснює агресію СССР тим, що, мовляв, польська держава вже не існує. Совєтський Союз мусить, таким чином, «забезпечити» інтереси українців і білорусів на цих землях. Всередині СССР шириться перебільшена бутафорія «визволення», а для закордону — нібито «забезпечення інтересів»…
Одного Молотов не пояснив: коли польської держави вже нема, то від кого червона армія так героїчно «визволяє» Західню Україну та Західню Білорусь? Чи населення Західньої України та Західньої Білорусі просило СССР «забезпечити» його інтереси совєтською армією уярмлення?
Під Варшавою німці міняють тактику. Коли не можна взяти міста суходільними силами, то вони беруть його з повітря. Ще один ультиматум здатися. Ще одна горда відповідь — ні!
— Зруйнуємо все місто!
— Робіть, як знаєте!
27 вересня. Чорний день Варшави. Від ясного ранку до темного вечора на Варшаву сипляться тисячі тон амоналу та сталі. Одна ескадра бомбардувальників відходить, а друга на її місце прилітає. Оскаженілий рев моторів та завивання падаючих «штукасів», змішане з безперевною громовою канонадою авіабомб та артилерійських стрілен, оглушує та доводить до явного шалу кожну живу істоту. Вона, наче миша в бочці, безрадно б'ється на всі боки, не маючи ні від кого жодної допомоги.
Варшава горить. Широке надваршавське небо зробилося гігантською камерою, що душить димом та пече жаром. Ні дихнути, ні будь-куди глянути, ні ворухнутися…
По всіх підвалах великих будинків засипано руїнами тисячі людей. Варшава за дві доби стала вогняним озером. Зникли запаси, пішли з димом арсенали та магазини, не стало боєприпасів. Бомбардувальники відкрили для німецької піхоти тисячі нових проходів до міста, яких нема чим боронити. Генерал Румель видає наказ своїм військам здати місто.
— Ганьба! — кричать завзяті варшав'яки. Але по їх трупах німецькі війська 29 вересня 1939 року займають столицю. Кінець незалежної польської держави. Початок доби «Нова Европа» Гітлера. Рятувальні дружини витягають з-під румовищ тисячі трупів та збожеволілих людей.
Перед приходом червоної армії в Західню Україну наші революційні елементи зробили кілька повстанських виступів, щоб перед большевиками захопити частину польської зброї. Ці дії не мали широкого маштабу. В Галичині такі виступи були організовані клітинами ОУН, а на Поліссі — «відродженцями». Перше повстання на Поліссі підняло містечко Степань під проводом молодого «відродженця» Костя Шумлянського (Залізняка). За прикладом Степаня пішли інші міста та села.
Ні Уряд УНР на вигнанні, під наказами якого було УНВ, ні провід ОУН наказів для широкої повстанської акції проти розбитих польських військ не видавали. Були лише директиви захоплювати та добре ховати зброю та військове майно. Революційні низи були невдоволені з такої позиції вищого політичного проводу і в деяких місцевостях гарячково пробували захопити місцеву владу, та не на довго. Большевики показали, що провід мав рацію, бо яка може бути місцева влада, коли сунеться совєтська орда?
Розділ дванадцятий
«НОВА ЕВРОПА»
Генерал Кутшеба остаточно оформляє програну польську війну з Німеччиною. Настає «мир». Німецьке командування ліквідує східній фронт. Перекидає свої війська на захід проти Франції та Англії.
Польську державу поділили між собою два соціялістичні диктатори: Гітлер і Сталін. Устійнено сфери впливів. Розпочалася дуже вигідна для обох сторін торгівля.
Зима 1939/1940 року у Варшаві була не зимою, а карою Божою. Голод. Жахливі морози. Брак помешкань, опалу, електрики.
Одначе, не зважаючи на жахливі морози, Варшаву заливає повінь українських втікачів з-за Буга. Народ кидає все, що бачить і голіруч тікає від «визволителя» Сталіна. Варшавські українці організують допомоговий комітет під проводом молодого відомого лікаря, д-ра Юрія Івановича Липи та інж. Якова Винника. Мені д-р Липа запропонував взяти обов'язки секретаря комітету. Напливає багато втікачів, їх треба десь примістити, спрямувати на роботу.
Я погодився виконувати ці громадські обов'язки. Одначе, як звичайно буває при всіх допомогових установах, там панувала настільки тяжка атмосфера, що управа д-ра Липи не могла виконувати своїх обов'язків. В комітеті зроблено переворот. Прийшли нові, «чесніші» люди. Мені пропоновано лишитися на своєму становищі. Я відмовився і виїхав до Кракова, де заснував своє вугільне підприємство.
Навіть тоді, коли в комітеті не було б «революції», я, однак збирався покидати цю працю. З д-ром Липою було дуже тяжко працювати. Ця молода, енергійна людина, наскільки була чудовою, як лікар та письменник, настільки була незорієнтованою в адміністративних справах. В особистих відносинах був він безоглядний і дуже нервовий.
Крім роботи в комітеті д-р Липа дуже багато працював тоді над своїми новими працями — «Чорноморська доктрина» та «Поділ російської імперії». Він заснував видавництво «Український Чорноморський Інститут».