Выбрать главу

Як могло статися, що ця людина в 1939 році залишилася в Рівному — я не знаю. Я був більш ніж певний, що він втече до Польщі, але до липня 1940 року його там не було. Я думав, що він уже на місці пішов у підпілля. Щойно перед моїм відходом в Україну, мої зв'язкові повідомили мене, що полк. Волинець заарештований і вивезений невідомо куди. Може він спочатку не тікав, бо не хотів кидати нову хату, а потім не мав змоги забрати з собою родину, коли нагла потреба диктувала втікати. Надмірна прив'язаність до родинного огнища та сякого-такого майна погубила чимало інших людей, які навіть думали, що теперішні большевики — не ті, що були в 1918 році!? (Людська наївність — безмежний океан). Добра наука для теперішніх українців у країнах вільного світу, яких так збаламутила совєтська захалявщина та культобман.

Вся большевицька преса в СССР мала ще одну нагоду для оплюгавлення «бандита» Петлюри та всіх інших «петлюрівських собак». Процес був показовий за всіма правилами беззаконного «правосуддя» ката Вишинського. На процесі була маса кореспондентів та журналістів. Всі вони аж запінювалися з приводу того, що цей старий «бандит», ще й тепер перед світлим трибуналом трудящих веде себе так само, як 25 років тому в Гайсині. Коли полк. Волинця запитали большевицькі кати чи винен він в тому, в чому його обвинувачують, він спокійно відповів — ні.

— Як то — ні? Ти не чуєш, що народ говорить?

— Хіба це народ, це ж…

Забула совєтська преса написати — де ж поділися ті амнестії, якими совєтські брехуни пробували затягати українців з-за кордону до свого пекла. Отаман Волинець не просив помилування. Навпаки, він виступив з гострим обвинуваченням проти тих, хто обвинувачував його.

— Я знаю, що я вмру сьогодні, але пам'ятайте також, що всі ви, починаючи від Сталіна, обов'язково виздихаєте завтра! Таке було останнє слово Гайсинського отамана полк. Волинця. Гідно жив і боровся за волю України. Гідно, як незаплямлений лицар помер. Вічна йому пам'ять і слава!

Розділ шостий

ПЕРША СХЕМА УПА

Ми опрацювали більш-менш докладну схему нашої нової військово-революційної організації за територіяльним принципом совєтської адміністрації країни. Вона приблизно була така:

1. Головна Команда.

2. Дві, чи найбільше чотири області, становлять Окружну Січ з територільною назвою. Напр., «Поліська Січ», «Волинська Січ», «Полтавська Січ».

3. Область — Обласна Бригада — за назвою области.

4. Район — Районовий Полк — за назвою даного району.

5. З двох до п'яти сіл складався Курінь (батальйон) за назвою району з черговим числом.

6. Село — Сільська Сотня за назвою села.

7. Неповна сотня — Відділ — за назвою населеного пункту, або якою іншою окремою назвою.

На випадок всенароднього зриву Окружні Січі мали б бути злучені в Групи з двох, трьох або чотирьох Округ. В основному було запляновано 5 груп:

— 1. Група Північ

— 2. Група Схід

— 3. Група Південь

— 4. Група Захід

— 5. Група Центральна

8. Наша організація мала у своїй структурі два сектори: Політичний і Військовий.

Завдання Політичного сектора — тримати на місцях підпільну мережу таємної територіяльної організації для зв'язків, транспорту, політвишколу, пропаганди й організації постачання для військових частин на місцях.

Завдання Військового сектора: фаховий вишкіл та готування військових частин і ведення бойових операцій.

9. Кожне більше місто творить свої окремі сотні та курені, підлягаючи наказам даної районової чи обласної команди.

10. Поліція твориться окремо, підлягаючи наказам Головної Команди та територіяльних команд війська.

11. Цивільна адміністрація, коли на це будуть передумови, організовується з місцевих фахових людей за директивою і під контролем Політичного сектора війська.

Назва нової організації: УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ.

Кожна Окружна Січ має на своєму штампі територіяльну і загальну назву.

Згідно з наказом Уряду УНР, запроєктовується бойова одиниця майбутнього війська під назвою: Поліська Січ Української Повстанської Армії.

Всі наші Січі УПА на місцях мають організуватись за такою самою схемою з своїм місцевим командуванням, але покищо тільки в проекті і в абсолютному підпіллі. Доки не буде від Уряду УНР наказу ставити ту чи іншу Січ під зброю, ніхто ніде не може робити жодних збройних виступів. Практично це означало, що в запіллі має діяти лише мережа Політичного Сектора, мобілізуючи кадри та підготовляючи головним чином командний склад для майбутніх команд УПА.

Назву організація змінює по всіх округах автоматично з днем вибуху німецько-совєтської війни. Відтоді не існує більше Українське Національне Відродження, а тільки Українська Повстанська Армія.

Так в більш-менш грубих зарисах виглядав наш плян. Я сьогодні точних деталей без архіву не можу відтворити. Я тільки передаю дух та головні риси того пляну.

Отаман Тарас Бульба-Боровець в поліських лісах
Світлина з 1942 р.

Ясно, що не всякий плян точно впроваджується в життя навіть в нормальних умовах. А що говорити про умови 1940–1944 років? Наш плян був кілька разів доповнений та змінений. Сама назва організації була пізніше змінена.

Ми не знали, яку політику поведуть німці в Україні, від якої залежатиме наша тактика. Ясним було, що під час модерної блискавичної війни, Україна буде переходити з рук до рук то одного, то другого окупанта. Політичної чи військової порожнечі, подібної до тієї, яка була в 1917 році над Україною напевно не буде. Я був у цьому певний і докладав всіх сил це переконання ширити серед своїх колеґ та серед народу.

Звідси й випливала проектована на майбутнє наша тактика: бити постійно того, хто постійно б'є нас. Допомагати тому, хто воює проти того, що б'є нас, навіть і тоді, коли він — наш явний ворог. Маневрувати так, щоб обом окупантам нанести якнайбільше втрат.

Ми знали, що коли Німеччина нападе на СССР, то СССР автоматично стане на стороні союзників аж до закінчення війни. Це значить, що за допомогою Великобританії та ЗСА — СССР буде на стороні переможців. А це в свою чергу означає, що Україна залишиться далі в так званому Союзі аж поки не назріє конфлікт між комунізмом СССР та демократією заходу, якщо назріє взагалі.

З таких міркувань, ми навіть і не пробували реалізувати плян всенароднього повстання в усій Україні, а зразу готувалися до того, щоб бути НЕВГАСАЮЧИМ НЕВЛОВИМИМ ВОГНИЩЕМ РЕВОЛЮЦІЙНО-ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ УКРАЇНИ.

Зрештою, коли б ми цей гігантський плян загального зриву й хотіли провести, то на це в нас не було фізичних сил, навіть ті сили, що ми мали, були розпорошені. Слава Богу, що не було потреби на таке діло.

Крім того, була ще одна слаба сторона нашої схеми організації повстанського війська. Хоч нам був виразний наказ ставити під зброю тільки одну Поліську Січ, то все ж таки наш плян був розрахований на суто територіяльне військо цілої України. Пізніше на практиці показалося, що такий плян можна здійснювати при умові загального зриву з можливістю тримати в своїх руках якусь територію. При «льотних» операціях без бази твердого запілля, військові відділи, знаходячись під землею окупованої ворогом території, не можуть бути прив'язані до жодної місцевости, а мусять бути в постійному маневрі, незалежно від того, чи є бої, чи нема. Партизанське військо в безперервному поході — це справжнє військо, а на кожному постої — це справжня банда.

Сама життєва практика внесла ще дуже багато тих чи інших поправок, але в основному плян був таки частково виконаний і дав позитивні наслідки.