20. УПА визнає за найвідповідніше в майбутній державі державне, кооперативне та приватне хліборобство:
Державне — це адміністрація самою державою всього національного державного фонду.
Кооперативне — це всякого роду кооперативно-артільні господарства, які можуть існувати там, де місцеві обставини та воля народу бачать їх потребу.
Приватне — це одноосібне, сильне хуторне господарство в системі хліборобської станиці, побудоване за всіма правилами модерної агротехніки з механічним обробітком.
Спекуляція землею та великовласницьке поміщицтво виключається. Землю, як на кооперативні, так і на одноосібні господарства надає держава законним актом на вічну приватну власність тому, хто її обробляє, безплатно.
21. УПА бореться за плянову перебудову цілої країни. Принагідне повсталі хліборобські, промислові, торговельні та адміністративні осередки мають бути змінені новими пляново-розміщеними оселями, залежно від тереново-кліматичних, сировинно-продукційних, торговельних та адміністративних умов та потреб країни.
22. УПА бореться за справедливе унормування відносин в державі та за дійсне піднесення життєвого рівня всього трудового населення України.
23. УПА бореться за право довільного вибору роду праці на підставі добровільної умови. Трудовий люд має право до зміни праці через розв'язання умови, а не бути прикованим до заводу диктатурним «указом» держави, або всякими примусами працедавця.
24. УПА бореться за право на безкоштовну освіту і повну культурну, соціяльну та санітарно-медичну опіку для всіх громадян української держави.
25. УПА бореться за право трудових мас на максимально 8-годинний день праці, на нормальний відпочинок і на оборону своїх інтересів професійною організацією, як перед приватним, так і перед кооперативним і державним капіталом.
26. Всі революційні кадри і вояки УПА мають право належати до своїх політичних партій та громадських і професійних організацій та визнавати той чи інший політичний світогляд. В рядах УПА їх зобов'язує ідея відродження української суверенної держави, постанови внутрішніх організаційних правил та вояцько-лицарська дисципліна.
Ця скромна плятформа дуже подобалася як нашим воякам, так і всьому населенню по обох боках колишнього совєтсько-польського кордону. Люди знали, за що мають боротися. Хоч вона була дуже малословною, але практично вона була досить багатомовною в усіх питаннях і зробилася серйозною основою програмових міркувань не тільки війська, але й ширшого громадянства. Дуже багато принципів цієї плятформи відразу почали вводити в життя цілі громади та райони, що були під впливом та контролем Поліської Січі.
Ця плятформа була багато разів змінювана та модифікована, а в пропагандивних летючках скорочувана, але її основні принципи лишалися ті самі. Це була основна база політично-програмового світосприймання всього повстанського руху.
Розділ одинадцятий
ПОЛІСЬКА СІЧ В НАСТУПІ
Перші дні співпраці з новим начальником штабу — це була справжня каторга і для мене і для начальника штабу. Насамперед, тут зійшлися два цілком протилежні бігуни, як характером, так і військовим та життєвим стилем людей. Полковник Смородський — це холоднокровний флегматик і аскетичний педант, я ж, навпаки — буйний холерик, якому «море по коліна». Полковник Смородський — це ходячий резервуар всесторонніх систематичних знань нормального часу та штабної практики регулярної армії. Я ж, натомість, несистематизований самоук, революціонер і партизан.
Я спочатку робив на нього враження, якщо вже не повного людоїда, то в кожному разі вивершеного горлоріза. Про нього, я мушу признатися цілком щиро, в мене на початку складалося враження, що цьому буквоїдові місце не в штабі партизанської армії за воєнними мапами, а скорше в манастирі над папірусами.
В жодних інших умовах двоє подібних людей не могли б разом не то що працювати, але й взагалі зустрічатися в одному місці. Але війна в'яже людей не тільки дисципліною, а й ще якимись невидимими ланцюгами природи. Нас в'язала і тримала разом при одному ділі любов до України, нашої поневоленої Батьківщини, яка є однакова, як в холерика, так і у флегматика, як в найвищого ерудита, так і в найпримітивнішого неука. Тут діють якісь особливі природні закони, яких ще не дослідила жодна наука.
Почалося з нашого оперативного пляну. Для полк. Смородського це взагалі не був плян воєнних дій, а щось в роді «бреда сумасшедшего».[9] Він тільки через свою високу інтелігентність та архиверсальську вихованість не казав мені цього одверто. Але в мене дуже високо розвинені почуття інтуїції, які мені часто ясно підказують, хто що думає.
Я не обороняв наш плян, а просив полковника скласти другий. Він був настільки чесний, що навіть не відважувався за таке діло братися. Як він може скласти оперативний плян проти противника, який не стоїть суцільним фронтом, проти якого він мав би виставити також суцільний фронт? Хто від нас праворуч? Вітер. Хто від нас ліворуч? Білоруси. Які сили противника? Не то 10, не то 40 тисяч на величезній непрохідній території. Де наші резерви? На небі. Чим озброєний ворог? Майже всіма родами зброї регулярної армії. Яка зброя в нас? Головним чином рушниця, кулемет, обріз, ручна ґраната. Де наші боєприпаси та постачання? Головним чином у ворога та по сховищах в лісах. Який транспорт? Де та які засоби зв'язку? Де медична та санітарна служба? Де взагалі все те, що потрібне для ведення війни? Нема нічого. В таких умовах жодного оперативного пляну полковник не складе.
Але ж, не дивлячись ні на що, воювати все ж таки треба. Це полк. Смородський дуже добре розумів. І в цьому питанні від першої зустрічі ми були цілком однозгідні. Який же тоді вихід?
В зв'язку з такою неминучою потребою боротися, не зважаючи на дуже несприятливі умови, я почав пояснювати полковникові кожну деталь нашого пляну, побудованому на основах бойової техніки отамана Махна за принципом: «з-під землі та під землю». То байдуже, що ми є наступаючою стороною. В такому разі наш наступ мусить мати два роди операцій:
— авангардні налети по ночах на опірні пункти ворога, щоб він абсолютно не орієнтувався в наших силах та постійно був битий там і тоді, де і коли такого удару якнайменше сподівається,
— операції маркованого генерального наступу непроглядною масою «величезної армії».
Я доводив, що добре маневрування цими двома родами операцій мусить дати нам бажані наслідки. Я запевнював полковника, що пропаганда тут грає більшу ролю від сили вогню бойового удару. Після довшого вивчення ситуації та відбуття кількох нарад командирами окремих частин та районів, полковник дуже швидко вникає в нові для нього воєнні обставини і зробився таким самим ентузіястом нашого партиазнського пляну, як ми всі.
Взагалі, ми з полк. Смородським дуже скоро стали не то що в усьому завжди однозгідні, але й зробилися великими приятелями. Я побачив, що цей університетський буквоїд може не лише сидіти за папірусами в келії манастиря, але що йому куди краще пасує військовий однострій з нашими бодай саморобними нараменниками і що ця людина потрапить, сидячи за топографічними мапами з телефонною слухавкою в руці, керувати багатогранними військово-партизанськими операціями та всіма іншими секторами, як військового так і цивільного життя; з нічого десь здобувати для свого війська одяг та інше постачання, поставити зразкову медичну та культурну опіку, провадити постійний вишкіл рекрутів та підстаршин, організувати міліцію та всю цивільну адміністрацію на місцях, ставити зразкові та добре здисципліновані військові гарнізони для наведення порядку в загрожених районах, майстерно маневрувати своїми невеликими резервами з одного місця на друге для маркування «величезної армії» і т.п.
Полковник Смородський з свого боку за деякий час прийшов до переконання, що цей бородатий «горлоріз» дуже далекий від «людоїда», що це людина, з якою також можна про все договоритись та гармонійно працювати. Відмінні риси характерів нічого не шкодили, а навпаки, доповнювали один одного, щоб, таким чином, все робилось і не дуже «з копита» і, щоб не відтягалося в безконечність. Це все ми собі потім одверто один одному сказали і таким чином все було в повному порядку.