Протягом березня 1942 року таким чином було спалено понад 10 сіл на Поліссі та Волині, а все їх населення, включно з дітьми та старими людьми було поголовно розстріляне. В інших областях, хоча в меншому маштабі, була проведена така сама акція масового німецького терору.
Ці варварські засоби проти населення України не зламали розпочатого руху спротиву. Навпаки, вони його ще більше посилили і підлили ще більше оливи до вогню. В народі почала кипіти ще сильніша ненависть до німців. Міська інтелігенція почала ховатися по селах. Села почали організовувати самооборону алярмовою службою та втечею в ліси і поля від карних експедицій. Ввесь народ почав таємно озброюватись і готуватись до активної самооборони. В народніх масах закипіла кров до помсти над огидним окупантом, що прийшов на чужу землю з метою нищення, грабунку та геноциду. Очі цілої нації почали глядіти на наш «ліс» — символ збройної сили.
Розділ п'ятий
ПЕРШІ БОЇ УПА ПРОТИ ГІТЛЕРА
16 квітня 1942 року Головна Команда УПА видала такий наказ своїм п'ятьом новозорганізованим «Літаючим Бригадам» партизанів:
1. Негайно розпочати першу фазу збройної боротьби проти Гітлера.
2. Блискавично перевести всі намічені операції контртерору проти репрезентантів німецької цивільної адміністрації в Україні, згідно з дорученими плянами.
3. Кожний відділ, виконавши намічені операції, мусить негайно розчленуватися і зникнути на місцях, або якнайскоріше непомітно вертатися назад до своїх випадових баз на Поліссі.
4. Всім командирам партизанських груп наказується точно дотримуватись наших основних засад та нової бойової тактики боротьби. Своєчасно звітувати Головній Команді УПА про виконане завдання.
Цих нових партизанів УПА спочатку було небагато. Кожна з 5-ти «Літаючих Бригад» складалася з доброї бойової сотні вояків. Але їх ударна сила була досить поважна. Розчленовуючись на малі оперативні групи від 5 до 10 людей, вони розсипались з Полісся майже на всі області Правобережної України, тримаючись по можливості лісо-степових районів. Де виникала потреба, вони сходились знову в сотні і навіть діяли по кілька сотень разом для виконання оперативних завдань та для демонстрації «великої армії». Засадничо ж вони мали наказ діяти виключно малими групами, але в різних місцях, одночасно.
Протягом половини квітня та цілого травня 1942 року почали летіти в повітря автомашини та всякі Аmt-и (бюра) Кохової аристократії в Україні разом з їх пасажирами та урядовцями. Всі місцевості були одночасно засипані антигітлерівськими летючками, які пояснювали за що карає своїх нових «визволителів» збройне рам'я української нації, її армія без держави.
Ці сміливі та невловні операції партизанів УПА зігнали спокійний сон з очей всім гестапівцям, вахмайстрам, ляндвіртам, районовим шефам, ґебітскомісарам, генерал-комісарам та самому райхкомісарові Кохові. Він мав свою «столицю» не в Києві, а в Рівному. Тут було йому безпечніше в глибшому запіллі німецької армії, хоч Головне Командування органів безпеки було в Києві. З усіх районів наших операцій попливли до Києва та Рівного звіти про несподіваний новий «бандитизм», та що всюди «бандою» керує якийсь «бандит Пульпа». Всіх німців огортає психоз масового жаху перед українським «лісом».
Майже всі намічені операції були проведені пляномірно. Наші партизани, виконавши намічені завдання, «провалювалися» під землю. Багато відділів верталося назад до своїх баз майже з подвоєним складом кадрів. До них вливалися ті наші люди з степових районів, яким загрожував арешт Гестапо, або вивезення на каторгу в Німеччину. Добровольців всюди було більше, але ми ще тоді не мали змоги їх мобілізувати в наші ряди. Нам бракувало старшин.
Наша бойова акція поставила на ноги цілі курені та полки есесівців, жадармерії та всяких інших допоміжних збройних сил Коха. Вони, однак, ніде не могли нікого виявити. Цей факт доводив менших та більших гітлерівських «спеців від бандитизму» до явного шалу. Ця нова збройна акція УПА — цим разом проти німців — знову прославила ім'я нашої армії по всій Україні, як це було в 1941 році. Почала ширитись леґенда про «величезну армію» і т.п. Наші сили міцніли. Школи та курси в поліських базах готували нові керівні та бойові кадри, а Головний Штаб опрацьовував нові пляни операцій другої фази нашої боротьби воєнно-стратегічного характеру.
Куди б не приходили наші партизани, вони всюди на місцях мали докладну розвідку про ситуацію ворога. Це робила наша підземна мережа зв'язку та розвідки. Все населення України вже палало ненавистю до німців, а до нас ставилося, як до свого рідного війська.
Господарські установи, де німці були директорами, а українці чорноробами, посилали різними шляхами цілі транспорти харчів та інших товарів не до німецьких магазинів, а до нас, «у ліс». Лікарні та аптекоуправління передавали нашим партизанам повні вантажні машини медикаментів та всякого медично-санітарного устаткування, включно з цілими медично-зуболікарськими кабінетами. Селяни дуже охоче всюди давали партизанам хліб та інші продукти взаміну за сіль, цукор, промислові товари, як також корів та коней, яких партизани забирали з німецьких «державних господарств», тобто колишніх совхозів та колхозів.
На особливе признання заслуговує українська поліція, що була на службі під командою німецьких вахмайстрів. На цих людей дехто пробував кидати різні обвинувачення за співпрацю з німцями. Всі ці обвинувачення не на місці. Якби українці не пішли до поліційної служби, то німці привезли б на їх місце різних чужинців і тоді місцеве населення України було б під подвійним чужим батогом.
Українська поліція під німецькою окупацією, за винятком деяких злочинних одиниць, стояла на дуже високому моральному рівні. Вона берегла населення від розгулу злочинних елементів. Вона постійно всякими маневрами обороняла життєві інтереси народу, а не окупанта. Вона робила, що лише могла, щоб саботувати грабіжницькі пляни та натуропоставки. Ця поліція остерігала тисячі молодих людей, яким загрожувало виселення в Німеччину та арешти Ґестапо. Майже вся українська поліція, що я хотів би тут підкреслити, була в тісному контакті з нашими партизанами. Від української поліції наші партизани постійно одержували величезну матеріяльну допомогу, головним чином зброю та амуніцію. А найголовніше це те, що від усіх команд української поліції наші партизани знали про всі експедиційно-репресивні пляни гітлерівців щонайменше один день наперед. Це давало партизанам змогу своєчасно маневрувати в безпечне місце. Українська поліція — це найчутливіше вухо й око наших партизанів в адміністративному апараті Коха. Це око й вухо було потім знищене.
У червні 1942 року Головна Команда УПА вислала до Коха листа, написаного в дуже гострій формі і з такою вільною, недипломатичною фантазією, як колись запорожці писали до турецького султана. У цьому листі ми повідомляли цього нового ката України, що перша антинімецька бойова акція УПА була відповіддю на їх злочинну політику та явний бандитизм, що виявлявся у формі репресій проти цивільного населення України. Там же було сказано, що наша армія не має жодного інтересу до совєтсько-німецької війни, бо Німеччина потоптала державницькі стремління української нації. Ми зазначили, що у тому випадку, коли Німеччина припинить терор та грабунок України і перейде до нормальної військової окупації, наша армія готова не робити німцям перешкод у їх війні проти безбожного большевизму. Коли ж німецька політика не зміниться, тоді, виконуючи волю свого народу, УПА перейде до другої фази антинімецької боротьби. Зараз ми пропонуємо невтралітет. Цей невтралітет буде автоматично скасований при появі перших актів заплянованих німцями масових репресій проти України.