У перших днях жовтня 1942 року до нашого штабу прийшло повідомлення про те, що німецька влада пропонує Головній Команді УПА розпочати українсько-німецькі переговори. Була дана відповідь, що пропозиція приймається і переговори можуть відбутися тільки там і тоді, де і коли визначить Головна Команда УПА. Німці ці умови прийняли. Ведення переговорів Кох доручив рівенському гебітскомісарові Беєрові та шефові служби безпеки Волині і Поділля есесівському підполковникові Пицу. Посередником в переговорах стала «повністю довірена» особа в прокуратурі д-ра Пица, колишній командир батальйону Поліської Січі УПА, поручник Лев Ковальчук.
Перші переговори відбулися 23 листопада 1942 року з д-ром Пицом. Потім відбулися другі переговори з д-ром Беєром. Подвійність розмов цілком не означає, що предмети переговорів були різні, бо обидва представники мали ті самі директиви та інструкції, що випливали з тієї самої генеральної лінії, а їх противна сторона так само трималася одної і тої ж самої лінії. Особливо з розмови з д-ром Беєром ми побачили, що не всі вищі німецькі урядовці в Україні повністю схвалюють політику їх уряду на Сході. Рівенський ґебітскомісар заявив нам зовсім виразно, що він особисто не визнає тої політики і вважає її за великий злочин, але він не має змоги не виконувати обов'язків, покладених на нього примусом. Далі він натякнув, що таких, як він — є більше і вони мають надію добитися великих змін. У чому мали б полягати ці зміни, він не сказав. Це могло бути або припущення д-ра Беєра, що під впливом подій Гітлер змінить політику, або натяк на державний переворот в Німеччині, про який німецька армія говорила одверто. Хоч д-р Беєр у своїй урядовій практиці був людиною досить порядною і маневрував поміж життям і смертю, все ж таки ми порахували ці його заяви, як тактичний маневр у нашу сторону. Він дуже наполягав на тому, щоб УПА за всяку ціну знайшла компроміс з німцями, бо інакше буде пролито ціле море української крови і що все це вийде на користь комунізмові, а не Україні.
Про переговори з д-ром Пицом, на щастя, збереглася копія оригінального нашого протоколу в архівах Президента А. Лівицького в Варшаві. Подаю його зміст в цілості, без жодних скорочень та змін. Цей документ найкраще віддзеркалює тодішнє становище і відносини в Україні. Мало того — він навіть показує, як німці намагалися використати для себе політичну диференціяцію серед самих українців, а також — як майстерно розпалювали вони українсько-польську ворожнечу і яке було ставлення Головної Команди УПА до всіх цих проблем.
Присутні:
3 української сторони — отаман Тарас Бульба
З німецької сторони:
1. Шеф СД Волині і Поділля — д-р Пиц
2. Начальник політичного відділу СД Волині і Поділля — Йоргенс
3. Парляментар-посередник пор. Л.Ковальчук
4. Запрошений німецькою владою в характері представника-посередника від українського громадянства — бувший начальник штабу «Поліської Січі» — полковник Смородський
5. Тайний протоколулянт, пор. Зубатий.
Переговори відбулися в с. Моквин Березенського р-ну в окупованім силою помешканні Степана Рудницького. Варта Отамана Бульби впровадила німецьку делегацію разом з її охороною через розставлені стійки, не відбираючи зброї.
Переговори розпочав д-р Пиц словами, що йому дуже приємно познайомитися з отаманом Бульбою та зазначив, що він вже віддавна бажає з ним скомунікуватися. Далі сказав, що це є неможливе, щоб поруч большевицьких, жидівських та польських банд, оперували також українські партизанські групи. Цей факт він уважає анормальним явищем; він знає біографію Отамана Бульби та його протибольшевицьку боротьбу. Підкреслює, що «Поліську Січ» розв'язало військо, а СД, яке перейняло службу безпеки, про «Поліську Січ» тоді нічого не знало, не нав'язало своєчасно потрібних з «Поліською Січчю» зв'язків і з цієї причини вийшов пізніше цілий ряд непорозумінь. Так само через непорозуміння із-за польської провокації наступили арешти деяких людей з «Поліської Січі». Про сам факт розшукування Отамана Бульби поліцією в цей час нічого не знає, бо такого наказу не видавав.
Сьогодні, на думку д-ра Пица, треба ці непорозуміння зліквідувати та порозумітися у справі спільної праці для загального добра. Війна проти большевизму не може толерувати жодної протинімецької акції в запіллі, і тому він хотів би положити всю справу Отаманові Бульбі на серце та взяти під увагу інтереси українського народу, бо, якщо не дійде до згоди, то попливе більше української, ніж німецької крови; якщо протинімецька партизанська акція пошириться на інші землі, то український народ від цього сильно потерпить; що буде з Україною — покищо невідомо. Це питання буде вирішене після закінчення війни, а як воно буде вирішене, це у великій мірі буде залежати від сьогоднішньої постави українського народу. Сказав, що йому відомо, скільки корисного зробив Отаман Бульба для свого народу та німців; відомо, що Отаман Бульба ніколи не видавав наказу проливати німецьку кров та що, власне, ці два моменти служать йому за підставу для сьогоднішніх переговорів. І, щоб уможливити Отаманові Бульбі вийти з прикрого положення, запропонував йому перейти до свого уряду в характері співробітника на посаді референта по боротьбі з партизанкою, а людей зі своїх відділів влити до вже існуючих «шуцманшафтів». Коли б співпраця з німецькою владою не відповідала Отаманові Бульбі, то він може розпустити своїх людей, а сам вийти з лісу, легалізуватися та розпочати своє спокійне приватне життя. При чому всім його людям гарантується абсолютна недоторканість.
У відповідь на це Отаман Бульба заявив, що він об'єктивно підходив до оцінки політичної ситуації в Україні та докладав зі своєї сторони всіх зусиль, щоб якнайбільше причинитися до зміцнення українсько-німецької співпраці для загального добра обох народів та цілої Европи. Тим часом, німецькі чинники своєю новою політичною лінією, яка являється не чим іншим, як політичною зрадою і зневагою українського народу, перекреслили всі ці найкращі інтенції. Німці рахувались з українцями, як з народом так довго, заки не окупували його території. Поведінка німців в Україні та застосовані ними методи, які є наслідком німецької генеральної політичної лінії супроти України, абсолютно підкосили довір'я українського народу до Німеччини, як головного фактора по перебудові світу. На думку Отамана Бульби, загострені німецько-українські відносини треба починати лікувати від кореня, так само, як кожну хворобу. Коренем і головною причиною сьогоднішнього зла є вже згадана німецька політична акція. Першим об'явом доброї волі з німецької сторони для оздоровлення німецько-українських відносин і відчиненням брами для дальших поважніших переговорів Отаман Бульба вважає амнестійний акт звільнення для всіх українських політичних в'язнів та репресованих. Щодо арештів та репресій супроти людей з «Поліської Січі», які д-р Пиц пояснює польською провокацією, Отаман Бульба запитав, чому німецькі власті навмисне викликають та підсилюють міжнаціональну ворожнечу серед населення України та послуговуються з засади всякими провокаціями, які витворюють неспокій та ще погіршують і так неустабілізовані відносини в краю?
На це питання д-р Пиц не дав своєї відповіді.
Щодо німецької генеральної політичної лінії у відношенні до України, д-р Пиц заявив, що вона сьогодні не може бути змінена, бо до цього Німеччину змушують важкі воєнні обставини. Політику ведеться по лінії найбільшого використання економічних ресурсів України для забезпечення воюючої Німеччини та цілої Европи. До цього вони мають повне право, бо для завоювання України пролилося дуже багато німецької крови, та що з огляду на війну сьогодні справи політичного характеру сходять на другий плян, а домінуюче становище займають справи економічні. Коли б сьогодні Україна отримала свою державну самостійність, то це могло б статися загрозою для виконання плянів німецької економічної політики. Щодо амнестії для всіх політичних в'язнів, то в сучасний мент така амнестія є неможлива з огляду на те, що німецька влада не має гарантії, що звільнені радикально-націоналістичні елементи не будуть вести дальшої ворожої діяльности супроти Німеччини. Звільнені можуть бути тільки люди з «Поліської Січі», котрих Отаман Бульба візьме на свою особисту поруку. За інших людей Отаман Бульба гарантувати не зможе, бо вони йому організаційно не підлягають. Спеціяльно, коли ходить про бандерівців, котрих Отаман Бульба домагається також охопити амнестією, включно з їх провідником, д-р Пиц підкреслив, що вони являються не тільки ворогами Німеччини, але й Отамана Бульби та його організації.