Таке ставлення справи є суперечне з тим, що мені говорив п. Йоргенс 1.ХІ.1942 р. Я тоді заявив, що поважні переговори можуть наступити тільки по амнестії та поліпшенні адміністративно-економічної політики в Україні. Пан Йоргенс мені сказав, що ці два пункти можуть бути позитивно розв'язані, а Ви їх зовсім відкидаєте.
Я до справи ставлюсь тверезо і чесно, як вояк. Бачу, що без зміни політичного курсу Німеччини до України — не може бути мови про оздоровлення українсько-німецьких відносин. А тим самим — моя співпраця з Вами є неможлива. Вона в результаті нічого позитивного поза компромітацією не принесе.
Моменти самооборони перед новими провокаціями та евентуальними репресіями, на які в воєнному часі не треба довго чекати, наказують мені бути обережним та задержатися далі в лісі, хоч як це для мене є прикро та невигідно. Вийти з лісу на приватне життя під постійною загрозою арештування я також, на жаль, не можу.
Наше нелегальне становище не означає, що ми знаходимось в стані чинної боротьби з Німеччиною. Це є тільки примусова самооборона. Ми вважаємо Німеччину тільки часовим окупантом, а не ворогом України. Коли Німеччина відкинула нас від уділу в цій війні, як підмет, ми постановили чекати її закінчення — пасивним глядачем. Цебто, вважаємо за зовсім природне Вам і не допомагати і не шкодити. Це наше ставлення не буде змінене, якщо німецька влада потрапить так само об'єктивно оцінити викликану своєю політикою анормальну ситуацію. Натомість, коли німецька влада ще гірше загострить свій антиукраїнський курс, тоді, очевидно, силою обставин наш невтралітет перетвориться в чинну антинімецьку боротьбу.
Мені дуже прикро, Пане Докторе, що я сьогодні, замість говорити з Вами особисто в Рівному, як це Ви мені пропонували, відповідаю тільки цим листом. Вірте мені, що, як чесна людина, інакше не можу поступити. З поважанням
(—) Тарас Бульба-Боровець
Начальник Канцелярії
Штабу Української Повстанської Армії (—) Майор Кривоніс
Коли звести разом зміст всіх розмов з цих українсько-німецьких переговорів, то вони дають такий підсумок:
Німецькі пропозиції:
— занехати українсько-німецьку ворожнечу та припинити антинімецьку пропаганду українців, а звернути її вістря проти Росії і комунізму.
— вивести УПА з нелегального становища та переформувати її на піввійськову і півполіційну українську збройну силу в системі німецьких поліційних військ.
— допомагати всіма силами німцям повністю знищити всі сучасні та майбутні російсько-комуністичні та інші антинімецькі диверсійні сили в Україні і утримувати таким чином лад і порядок на глибоких тилах німецької армії.
— видати відозву до населення України, щоб воно не піддавалося впливам большевицької пропаганди, а навпаки — всіма силами підтримувало німецький фронт аж до повного знищення комунізму та російської армії,
— взаміну за таку приязну акцію німці зобов'язуються припинити всяку репресійну акцію проти населення України та піддати ревізії проблему економічних достав. Рівночасно вони зобов'язуються підтримувати концепцію організації української суверенної держави по закінченні війни. До моменту закінчення війни — це питання не актуальне.
Українські контрпропозиції:
— припинити всякі репресії проти цивільного населення України та негайно звільнити з німецьких в'язниць і кацетів усіх українських політичних в'язнів,
— визнати суверенну українську республіку зараз, з власною внутрішньою та зовнішньою політикою та армією,
— зняти з України цивільну німецьку адміністрацію, передаючи всі агенди українській адміністрації,
— припинити безоглядний економічний грабунок України, а брати під увагу життєві потреби населення України. Унормувати питання економічних достав України на потреби фронту міжнароднім договором, з товарообміном.
— УПА ніколи не стане будь-якою напіввійськовою, напівполіційною одиницею, а буде тільки суверенною підпільною армією України доти, доки цього вимагатимуть життєво-політичні та військово-стратегічні потреби України. УПА може влитися тільки в регулярну українську національну армію.
Принципові розходження в цих пропозиціях та контрпропозиціях були до того великі, що переговори не осягнули бажаного обома сторонами результату, і тому в останніх днях грудня 1942 року були перервані. Німці пішли своєю дорогою, а українці своєю. Щоб осягнути якісь результати переговорами з українцями, німцям треба було на 180 ступнів змінити свою політику на цілому Сході Европи, сягаючи засадничих проблем концепційного порядку, а не їхати до «лісу» з тим, чим були змушені диспонувати д-р Пиц і д-р Беєр. Їм самим було явно соромно.
Все ж таки з наслідків переговорів особливо був задоволений д-р Пиц. Він їхав до «бандитів» у ліс на явну смерть. Як нам звітував пор. Ковальчук, д-р Пиц перед виїздом в ліс написав свій заповіт і видав цілий ряд заряджень «смертного порядку». Яке ж було його здивування, коли, його сторожа впровадила без роззброювання в культурне приміщення, де за гарним столом сиділи культурні люди, які провели з ним ділову розмову і так само з честю, культурно, як парляментаря чужої держави, вивели з приміщення і випустили на волю живим і здоровим. Все відбулося точно так, як було гарантовано Головною Командою УПА перед переговорами.
Опинившись знову в безпечному місці, д-р Пиц заявив:
— Це не бандити, а справжня армія криштальних патріотів. Яка шкода, що вони не з нами!
Розділ дев'ятий
ПАРТИЗАНСЬКЕ РІЗДВО ХРИСТОВЕ
1942 рік вже за нами. Наша армія без держави входить смілою ходою в Новий 1943 рік. Що він нам принесе — це знає один Господь Бог. Така вже традиція в глибоковіруючого християнського українського народу, що він всяке діло розпочинає молитвою та доручає Його волі, отій ніким незбагненій Силі, яка згідно з нашою вірою, керує долею всесвіту. Дотримуючись цієї традиції, УПА також розпочинає 1943 рік молитвою.
Місяць січень в Україні — це часокрес особливих святкувань. У січні (через старий стиль) ми святкуємо Різдво Христове, Новий Рік та Водохрещі — з церковних свят. І в січні ж ми святкуємо наше найбільше національне свято — свято проголошення відновленої Суверенної Української Держави (22.1.1918 р.). Щоб не гаяти часу на святкування в наших тяжких партизанських умовах всіх цих свят окремо, Головна Команда УПА винесла рішення відсвяткувати всі свята разом в один день — на Різдво.
З наказу Начальника Штабу, отамана Зубатого-Щербатюка, справою приготувань до свята зайнявся хорунжий Виливайко. Місце для святкування було вибране у великому лісовому масиві в Рокитнянському районі. Там були побудовані в нас зимові землянки для рейдуючих відділів, в яких «залягло» кілька сотень вояків з різних районів, щоб нести охоронну службу та взяти участь у святі. Німців у цих околицях зовсім не було.
Випав великий сніг. Взяли свою повну силу морози. Зима промовила своє законне слово, вкриваючи всю землю з її ріками та озерами і поліськими багнами білим «пуховим» покривалом. На широкому подвір'ї лісничівки вивезено сніг та збудовано чудовий польовий «Престіл». Подвір'я уквітчали зеленими ялинками. З обох боків запалили кілька великих ватр з сухої грабини. І мороз, і тепло…
Шість бойових сотень партизанів стають «підковою» до престолу, а поза ними стільки ж цивільного населення, головним чином, молоді з населених пунктів. Це завтрішні наші вояки. Вони з заздрістю дивляться на своїх старших братів у «підкові», куди їм ще не можна ступати. Вони цілим своїм юнацьким єством також там. Точно о 9 годині наш партизанський душпастир о. Дем'ян розпочинає урочисте польове Богослуження. Співає побільшений хор. Голосним відлунням несеться гаряча молитва кращих з кращих українського народу до нашого Творця.