Як бачимо, характеристика, ніяк не відхиляється від генеральної лінії партії експлуататорів Кремля. Хто не з нами — той бандит і боягуз.
Про поляків той же Медвєдєв пише так:
«Хліб та сіль вам, дорогі гості!.. Будьте ласкаві загосподаритися в нас, як дома. Ми вас нагодуємо та обігріємо. Ваш відділ ми добре знаємо і шануємо. Ви нас не скривдите і не дасьте нас скривдити німцям та бандитам (тобто українським партизанам). А коли вже й доведеться боротися з тими заклятими ворогами, то будемо боротися разом»… «Село Бобровську Рудню (польське село, район Березно, Костопільської округи) ми жартома називали своєю «столицею». Тут був центр нашого відділу. А кругом по великих селах були наші «маяки» (тобто розвідувальні пункти). Наша «столиця» добре охоронялася. Кругом села були розставлені стійки. Разом з нашими бійцями на стійках стояли місцеві мешканці з молоді. Це було дуже безпечно. Місцеві люди відразу розпізнавали чужих прохожих»… (Там же, ст. 46 і 47).
Характеристика, як бачимо, наскрізь «союзна». І коли за місяць туди нагрянула велика експедиційна німецька група з Житомира, то «хоробрий лицар» Медвєдєв, замість того, щоб обороняти свою «столицю», серед ночі, мов заєць, потихенько втік, а рано німці спалили всю «столицю» та перестріляли все її населення. Про ці факти Медвєдєв, звичайно, не згадує. Всі селяни з Бобровської Рудні були польськими патріотами, але згинули за комунізм та московську імперію. Якби Медвєдєву та іншим большевикам лежала на серці доля польського населення, то він міг примістити в цьому селі свій штаб, а решту сили — по інших селах. Це ще один доказ «союзної» опіки большевиків над поляками.
Щойно в 1950 році ми довідалися з спогадів Медвєдєва, чому всі спроби Броніслава Ходоровського нав'язати переговори поміж УПА та польськими підпільними організаціями, а особливо з організацією, в якій керівним членом був Ян Камінський, провалилися.
Ось що пише Медвєдєв:
«Кузнєцову пощастило познайомитись в Рівному з місцевим мешканцем польської національності, Яном Камінським. Камінський був членом польської підпільної організації. Але ця організація працювала в'яло, а Камінський рвався до більш активного діла. Він радо погодився співпрацювати з Кузнєцовим і скріпив своє слово присягою на письмі»… (Там же ст. 69).
Так виглядають причини, чому в 1943 році не осягнено так бажаного Головною Командою УПА українсько-польського порозуміння. Через вороже ставлення поляків до українців польсько-українські відносини ще більше загострювалися. Майже всі поляки пішли разом з большевиками проти українців. Наслідки цього були жахливі, але про це буде мова далі. Для УПА це означало 3-й відкритий фронт — польський.
Розділ дванадцятий
ПАРТІЙНА БОРОТЬБА ЗА УПА
(Розкол УПА на дві групи)
В наслідок всезростаючого тиску проти нашого визвольного руху зі сторони німців, росіян та поляків настала гостра потреба координації дій всіх національних підпільних організацій. Однак, ідеологічно-програмові розходження та партійна нетерпимість діючої окремо групи С. Бандери, не давала можливости таку координацію дій встановити. Ця група далі відкидала пропозиції співпраці, вимагаючи від усіх інших угруповань підпорядкуватися наказам тільки одного їхнього проводу. Керував тоді цією організацією після арешту С. Бандери його заступник Микола Лебедь, що підписувався псевдонімом Максим Рубан, як урядуючий провідник ОУН-Бандери.
Ще в кінці грудня 1942 року Головна Команда УПА зверталася до всіх організацій з закликом знайти спільну мову й організувати Революційну Раду з представників усіх угруповань, як міжпартійного координатора дії та безпосереднього політичного диспозитора для УПА на місці і покликати до життя єдиний генеральний штаб повстанських збройних сил України. Цю пропозицію група Бандери відкинула тому, що, мовляв, всі подібні «зліпки» ідейно-неоднорідних елементів будуть нежиттєздатні. Революційна боротьба вимагає твердої руки і тією твердою рукою для цілої України є тільки ОУН-Бандери. Потребу повстансько-партизанської акції ця група далі послідовно заперечувала аж до кінця 1942 року.
Щойно в січні 1943 року до нашого штабу наспіли секретні відомості від опозиційної групи Мітринґи в партії С. Бандери про те, що провід цієї останньої виніс постанову змінити своє ставлення до повстансько-партизанської війни України та видав наказ своїм військовим кадрам всюди вливатися в ряди УПА. Докладніших деталів цієї постанови не було.
22 лютого 1943 року до нашого штабу прибув член проводу ОУН-Бандери, мій особистий приятель, п. Олександер Бусел. Це був земляк і шкільний товариш секретаря нашої організації довоєнного часу, Геннадія Янкевича, з Клевані, Рівенської области. Особисто ми далі були приятелями, а політично — згідно з тоталітарними засадами їхньої партії — ми були «ворогами». Після вступної промови сам-на-сам, я скликав Головну Команду УПА і на цьому засіданні О. Бусел від імени проводу ОУН-Бандери урочисто заявив що:
— їх організація з якогось там дня змінила свій погляд на проблему повстанської боротьби України проти німців та большевицької партизанки,
— що відтепер вони вважають цю форму нашої визвольної боротьби за доцільну і необхідну,
— що вони сердечно вітають командування та цілу УПА і пропонують розпочати переговори про спільну акцію всіх революційних сил України в рядах УПА.
Далі Бусел заявив, що його місія має характер тільки політичного порядку, щоб нав'язати контакт між проводом їх організації і Головною Командою УПА та виробити політичну лінію спільної дії. Самі ж переговори будуть вести інші делегати по його особистій рекомендації задля довір'я.
9 квітня 1943 року розпочалися ділові переговори між Головною Командою УПА і військовими представниками ОУН-Бандери в особах: отаман Бульба-Боровець та отаман Щербатюк-Зубатий від УПА і пор. Сонар (псевдонім «Юрко»), який виконував обов'язки команданта охоронних партійних боївок під назвою «Військові Відділи ОУН» та його політичний референт, відомий мені особисто» «Омелько» (прізвища не подаю з огляду на його родину в СССР) — від ОУН-Бандери.
Пропозиції, привезені пор. Сонаром від Миколи Лебедя до Головної Команди УПА, були такі:
1. Не визнавати політичної підлеглости урядові УНР, а підпорядкувати всю військову дію УПА політичній лінії Проводу ОУН-Бандери,
2. Визнати акт державности з 30.6.1941 року, як єдину державну концепцію України і під її прапором провадити дальшу визвольну боротьбу.
3. Не організовувати ніякої політичної ради при армії, а вважати за свій єдиний Провід ОУН-Бандери та беззастережно виконувати всі його накази й директиви.
4. Доцьогочасні партійні боївки, що мають офіційну назву «Військові Відділи ОУН-Бандери», включити в лави УПА, створити спільний штаб і далі діяти під назвою УПА.
5. Командувач УПА, отаман Тарас Бульба-Боровець залишається далі на своєму посту, як фаховий партизанський командир.
6. Запровадити в УПА інституцію партійних комісарів та службу безпеки.
7. Оголосити загальний революційно-повстанський зрив цілої України проти німців та перевести масову примусову мобілізацію в УПА.
8. Очистити всю повстанську територію від польського населення, яке всюди шкодить українській справі через провокаційну роботу польських урядовців у німецьких установах та масову підтримку польськими селянами большевицької, партизанки.
На ці монопартійні, диктаторські вимоги ОУН-Бандери Головна Команда УПА дала таку відповідь:
1. УПА не має права бути військом будь-якої одної партії, а мусить бути всенародньою збройною силою, під політичним проводом законного Уряду Української Народньої Республіки, де на демократичних засадах мають право бути репрезентовані всі партії.