2. УПА визнає тільки ту державність, що її проголосила суверенна Україна в 1918 році. Акт 30.6.1941 року — незаконний і не відповідає часові.
3. Політична Рада при армії конечна, як організація міжпартійної консолідації та допомоговий чинник Головної Команди в політичних питаннях. Політична лінія одної партії — це тоталітарна диктатура, яка кожну націю та її армію доводить до катастрофи.
4. По цьому пункті осягнено згоду обох сторін. Всі окремі військові відділи кожної партії повинні влитися в УПА і може бути поширений спільний оперативний штаб.
5. П'ятий пункт — безкоментарний.
6. В лавах УПА не сміє бути комісарів жодної партії. Службу безпеки в армії провадить жандармерія УПА.
7. Нема політичної доцільности оголошувати загальний революційний повстанський зрив всієї України проти німців, бо завтра вся Україна буде окупована совєтською владою.
8. Звільнити якусь територію від національних меншин може тільки суверенна держава шляхом обміну населення, а не регулярна армія шляхом репресій. За ворожі польські акти — карати тільки самих винуватців, а не все населення. Принцип колективної та родинної відповідальности можуть стосувати тільки варвари, а не культурна армія.
Переговори М. Лебедь навмисне відтягав, а 22 травня 1943 року вони були перервані, бо представники ОУН-Бандери зовсім не приїхали на устійнене місце для дальших розмов. Коли переговорами не вдалося поставити існуючу армію під накази та повний контроль своєї партії, М. Лебедь вибрав для цього іншу дорогу. Використовуючи досягнену згоду обох сторін від 9.3.1943 року по 4. пункті, він видав наказ від 15.3.1943 року переіменувати всі свої партійні боївки — «Військові Відділи ОУН» — на «Українську Повстанську Армію». Організував свій окремий головний штаб і зразу розпочав здійснювати вищезгадану програму, відкинуту Головною Командою УПА. Таким чином, в березні 1943 року «революційним порядком» зробилося дві «УПА», точно так, як це вже було в 1940 р., коли на арені появилося «революційним порядком» дві ОУН. Група Лебедя-Бандери знову присвоїла собі назву, організаційну структуру та всі статути іншої організації і почала її іменем та своїми силами поспішно здійснювати свою політичну програму.
Командиром нової армії М. Лебедь призначував по черзі кількох членів своєї партії, які не мали регулярно-військової, чи партизанської кваліфікації. Через деякий час на цю посаду був призначений член верховного проводу партії, поручник Роман Шухевич, який почав підписувати всі акти псевдонімом — Тарас Чупринка. Трохи пізніше йому присвоїли ранґ генерала. На начальника штабу був під загрозою терору мобілізований комендант поліційної школи в Рівному, демократ, колишній офіцер Армії УНР, підполковник кавалерії Л. Ступницький, який підписував всі документи псевдонімом — «полковник Гончаренко». Разом з підполковником Ступницьким був насильно забраний в ліс його малолітній син, як закладник. За кожним їх кроком слідкували партійні агенти і змушували здійснювати всі нові військові пляни М. Лебедя. Підполковник Ступницький виконував ці обов'язки, як штаб-спеціяліст і під кінець загинув разом з сином в таємничих обставинах. Після смерти М. Лебедь надав йому ранґ генерала.
На все польське населення Західньої України в березні 1943 року винесено колективний вирок смерти і наказано до тла випалювати всі оселі польських селян. Оголошено масову примусову мобілізацію людей в армію. Проголошено так званий «третій етап» національної революції і загальне повстання України проти німців. Спровоковано на «революцію» майже всю українську поліцію, яка частково втекла до лісу, а її більша частина була розстріляна німцями або вивезена до кацетів. На місце української поліції німці привезли різних чужинців, головним чином росіян та поляків, які дуже радо гасили «революцію» Лебедя кулеметами та віхтями. Створився пекельний хаос на нашій землі…
Весна й літо 1943 року в Україні, а особливо на Поліссі та Волині, мабуть нічим не відрізнялися від описів пекла в «Божественній Комедії» Данте. Куди не глянеш — незгасаюча заграва. До «революції» М. Лебедя вмішалися большевицькі партизани. Одної ночі лебедівці карають мечем та вогнем польське село. Вдень німці з польською поліцією карають за це п'ять українських сіл. На другу ніч большевики з поляками палять за те саме ще п'ять українських сіл та дострілюють уцілілих втікачів по лісах. По містах розпочався дикий терор Ґестапо проти української інтелігенції. Ґестапо втратило всяку орієнтацію в ситуації. Виловлює і набиває всі тюрми свіжими в'язнями. Сталінські агенти вбивають і тероризують по всіх містах великих достойників Гітлера, викрадають серед білого дня німецьких генералів. У відповідь на все це Ґестапо розстрілює щодня всіх в'язнів по тюрмах. На деревах та шибеницях цілими днями та ночами висять для постраху невинні українські люди.
Сталося точно так, як вимагав від нас Лукін, виконуючи директиву Сталіна: «всюди викликати нестерпний стан».
Щоб відмежувати українські демократичні збройні сили від масових злочинів, що їх почали робити під маркою УПА непочитальні елементи українського вождизму М. Лебедя, Головна Команда УПА 20.7.1943 року винесла постанову переіменуватися на іншу назву та негайно перейти в глибоке підпілля від німців, москалів, поляків та своїх недорослих націонал-фанатиків. У згоді з цією постановою був виданий такий наказ:
НАКАЗ ч. 81
В зв'язку з переіменуванням Української Повстанської Армії на Українську Народню Революційну Армію, наказую всім командирам відділів відчитати перед фронтом наказ ч. 80 і дальше виступати під назвою: «Українська Народня Революційна Армія».
Командувач Української Народньої
Революційної Армії
(—) Отаман Тарас Бульба-Боровець
Розділ тринадцятий
МАСОВІ ЖЕРТВИ ЛЕБЕДІВСЬКОЇ ДИКТАТУРИ
Не дарма говориться, що внутрішній ворог кожного народу багато грізніший від найсильніших зовнішніх ворогів. На сумних прикладах нашої армії, бачимо, що їй не могли нічого вдіяти ні совєти, ні німці. Коли ж їй почали «помагати» весною 1943 року свої люди з-під стягу диктатора Лебедя, то пляномірна акція армії була у великій мірі паралізована. Замість боротьби проти зовнішніх ворогів, замість ударів по об'єктах військово-стратегічного значення Гітлера та по совєтських партизанах, нова армія Лебедя заходилася винищувати національні меншини України.
Поділена на дві групи в березні 1943 року, армія почала діяти за новими, окремими плянами у згоді з їх окремою ідеологією, світоглядом та програмово-тактичними засадами. Переіменована УПА на УНРА, виконуючи накази та директиви Уряду УНР під моїм командуванням, пішла по лінії самозахисту, пляномірного зменшення своїх рядів та преходу в глибоке підпілля перед новою московсько-комуністичною окупацією України. Натомість, новоорганізована УПА, виконуючи директиви одної партії — ОУН-Бандери, під особистими наказами диктатора Миколи Лебедя, пішла по лінії масового розросту, не враховуючи завтрішніх наслідків з такої акції під новою совєтською окупацією.
Лебедь видав наказ по своїй партії та новій армії — організувати в лісових районах Полісся та Волині цілі партизанські республіки, а по селах та містечках ставити військові гарнізони. Цим гарнізонам наказано переводити різні економічні реформи. Видано цілу низку «законів» про володіння землею, індустріяльну власність, ремесло, торгівлю і т.п. На селян наложено дуже високі контингенти збіжжя, харчових продуктів, одягу та взуття для УПА. Всі ці поставки насильно стягалися з населення і «таємно» серед білого дня ховалися по викопуваних серед поля та в лісах ямах. На ці «республіки» налітали німецькі бомбардувальники, випалювали цілі села та райони, а на другий день туди набігали большевицько-польські партизани, добивали решту населення, а все поховане майно викопували та вивозили до своїх баз в Білорусі. Таким чином Україна зробилася головною базою постачання для масової большевицької партизанки в білоруських лісах, де вона відчула велику нестачу харчових продуктів, одягу та взуття. Москва постачала своїх партизанів лише зброєю та іншими технічними засобами. Москва не постачала своїм партизанам навіть медикаментів, а наказувала здобувати їх від ворога. Тим ворогом був передусім український народ, від якого большевикам було легше видушити усе постачання, ніж битися за економічні бази по містах з німецькими гарнізонами.