Выбрать главу

Ясна справа, що німецький уряд міг мати свої пляни, а національні комітети — свої. І ці пляни не завжди були однозгідні. Але ми вважаємо роботу Українського Комітету наскрізь позитивною, бо вона була підпорядкована високій меті — служити ідеї збройної боротьби України проти Росії та большевизму, під якими знову стогне наш народ.

Офіційне визнання німецькою владою Українського Національного Комітету та його програми діяльности — було повною перемогою української національної політики у відношенні до Німеччини. Нам невідомо як розвивалися б події, якби Німеччина так скоро не капітулювала.

Але, якби, наприклад, в Німеччині в міжчасі відбувся державний переворот проти Гітлера, українська політика вже мала б в Німеччині готову політичну базу та свою збройну силу, якими вона мала б змогу відстоювати життєві інтереси України. Коли українські політичні чинники добивалися від німців визнання Комітету та дозволу на організацію армії, то вони мали на увазі цілу німецьку державу та німецьку націю, а не режим Гітлера. Проти цього режиму українська національна політика та її збройна (іррегулярна) сила в Україні зайняли таке становище, на яке той режим заслужив. Ідеологія нацизму була для нас чужа і явно ворожа. Але серед німецького народу ми мали нагоду побачити протягом другої світової війни дуже багато людей, які так само ненавиділи нацизм і прихильно ставилися до ідеї та програми нашої національно-визвольної боротьби. Всі ці люди в майбутньому можуть мати голос в новій Німеччині. Німеччина, як одна з великих держав, буде завжди відігравати велику ролю в світовій політиці.

Український Національний Комітет в Німеччині залишив сліди своєї праці для майбутніх поколінь. Особливо серед німецького вояцтва, яке високо цінить лицарські прикмети українського вояцтва. Про ці високі лицарські прикмети німці мали нагоду переконатися в багатьох кривавих боях, де український вояк хоробро та вірно боровся пліч-о-пліч з німецьким вояком. Політика своєчасно зміниться, а бойові традиції вояків будуть служити тривким мостом для нормалізації українсько-німецьких відносин, як двох окремих суверенних держав в новій організації європейського континенту, базованій на християнськім пошануванні волі людини і волі народу.

Розділ п'ятий

Так закінчився ще один етап боротьби українського народу за свою вільну і незалежну державу. Закінчився ще один етап, та не закінчилася боротьба за «бути чи не бути» козацькій нації.

Фотокопія грамоти надання отаманові Бульбі-Боровцеві Воєнного Хреста Президентом УНР 1975 року

Під час Другої світової війни український повстанський рух вписав ще одну героїчну сторінку в історію перманентної революції 50-мільйонового українського народу проти двох апокаліптично-тоталітарних формацій 20-го віку — гітлерівського расизму та марксо-большевизму. І якраз у тому, що українці заманіфестували перед усім світом і перед своїми ворогами свою крицеву рішучість виконати заповіт свого національного генія і пророка Т. Г. Шевченка — «у своїй хаті — своя правда і сила і воля» — полягає головне значення партизанської війни цього періоду.

Головною наукою партизанського руху з часу Другої світової війни, яку повині вивчити і запам'ятати «месники дужі» нашого завтра, є гіркий і болючий факт перенесення ідейно-політичної роздрібнености мирного часу на бойові фронти визвольної війни за волю України. Так було в 1917–1920 роках і так було в 1941–1945 роках. Така трагічна історія не має права повторитися в 198….? чи 199…? роках, бо це принесло б трагічну безнадійність для всього нашого народу.

Партизанський рух 1941–1945 років показав, що будь-яка партія з хворою концепцією хлоп'ячого бонопартизму неодмінно приносить лише диверсію і шкоду визвольному рухові. Так було з гітлеризмом, який не побудував «Нової Европи», але зруйнував Німеччину і так буде з усякими імітаторами тоталітарного бонопартизму.

Я думаю, що кожний читач моїх «Спогадів» сподіватиметься, що я кину хоч кілька променів-прожекторів у те наше невідоме, велике, що називається майбутнім. Або словами великого поета-патріота, свідка й учасника відродження держави в 1917–1920 років — Олександра Олеся:

«Що нам лишилося тепер? В сльозах стояти на колінах, Тужити, битись на руїнах. На трупах наших мрій — химер?»

І цей же невмирущий О. Олесь дає нам готову відповідь, закон, заповіт на завтра:

«Ні, ні! О, ні! Дзвонити в дзвін! Усіх, хто є живий, скликати, Знов храм наново будувати На диво-подив всіх країн».

Ми не можемо ні на хвилину припиняти нашої боротьби. Нам треба спостерігати, вчитися, читати, змагатись, маючи перед собою одну велику ціль: «Знов храм наново будувати».

Але це нова велика тема, яка на жаль не вміщується у рамки моїх «Спогадів» і, як проекція на майбутнє, до «Спогадів» не належить. Нас вивів Господь на волю не для того, щоб займатися міжпартійними суперечками чи роздувати ворожнечу всередині нашого народу — це за нас роблять майстрі руїни і клясової боротьби — комунарі та марксисти. І вони та їхні прислужники роблять це досить успішно. Наше завдання — вчитися всього, що є краще та конструктивне в інших народів, вчитися спостерігати явища, шанувати один одного, пройнятися справжньою любов'ю до свого брата і спільно, як одна велика нація, як сини одного поневоленого народу, класти цеглинку за цеглинкою у величну будову нашого національного храму — Української Держави.

Якраз цій темі — темі нашого завтра присвятив я наступну свою працю, яка з Божою допомогою побачить світ у недалекому майбутньому.

Там буде мова про перегляд наших усіх визвольних концепцій, аналіза наших поразок, міжнародні фактори, які впливають на стан нашої бездержавности, про світову змову, яка безупинно працює, щоб накласти ярмо на шию всіх народів світу у формі світового уряду, про співзвучні нам сили серед народів світу, про потребу правдивої консолідації цих співзвучних нам сил та інші питання, від яких залежить розгром ворогів свободи і незалежности не лише України, а й інших народів світу.

Пісня про Поліську Січ УПА

(Співається як народня пісня «Ой наступила та чорна хмара»)

Ой наступила та чорна хмара На козацький край… Ой то не хмара — вража навала Йшла в наш тихий рай.
Зайди-чекісти, хижі нацисти Ще й нещасний лях Від хліба-солі, рідної волі Йшли нас визволять.
Ворог грабує, палить, мордує І в ясир веде… Хто ж за Вкраїну, проти руїни В бій нас поведе?
«Ой не журися, рідная мати — Ще нам не кінець» — За рідну волю, кличе до бою Бульба-Боровець.
Ми ще розвієм чорнії хмари, Безпросвітну ніч — Вся наша сила, наша надія Це — Поліська Січ!
Ой загриміли визвольні громи, З ночі стався день — Це Тарас Бульба, батько-отаман Січ у бій веде.
Ой не забудуть райхскомісари, Ні політруки, Як за свободу свого народу Йшли поліщуки.
Ой не загине вічная слава Про нашу УПА — Рухне навіки вража комуна — Червона Москва.