— Нічого не кажи, Батлере. Лежи і не ворушися. Рана не серйозна.
Батлер щось прохрипів. Мабуть, хотів розсміятися.
— Ну гаразд, дуже серйозна. Але я щось придумаю. Просто лежи і не ворушись.
Зібравши останні сили, Батлер підвів руку.
— Прощавайте, Артемісе,— сказав він.— Друже мій.
Артеміс схопив руку. З очей полилися сльози. Нестримно.
— Прощавай, Батлере.
Очі у євразійця стали спокійними.
— Артемісе, називай мене... Домовиком.
Почувши це ім’я, Артеміс зрозумів дві речі. По- перше, його вірний союзник називався на честь слов’янського духа-охоронця. По-друге, випускники Академії мадам Ко ніколи не відкривали своїх справжніх імен своїм начальникам. Це допомагало суворо дотримуватися етикету. І Батлер ніколи б не порушив цього правила... Якби це й досі мало значення.
— Прощавай, Домовику,— схлипнув хлопець.— Прощавай, друже.
Рука впала. Батлера не стало.
— Ні! — закричав Артеміс, відступивши.
Це не правильно. Не так усе мало скінчитися. Чомусь він завжди уявляв, що вони помруть разом — у якомусь екзотичному місці, не в змозі впоратися з нездоланними труднощами. Може, на схилах пробудженого Везувію або на берегах величного Гангу. Але разом, як друзі. Ураховуючи все, через що вони пройшли, Батлер просто не міг померти від руки якогось другосортного качка.
Одного разу Батлер уже мало не помер. Рік тому він бився з тролем із тунелів під Небесним містом. Тоді своєю ельфійською магією його врятувала Холлі Шорт. Але зараз поруч не було жодного ельфа, який би зміг урятувати життя Батлера. Час перетворився на ворога. Якби Артеміс мав трохи більше того часу, він би придумав, як зв’язатися з ЛЕП і переконати Холлі знову скористатися своєю магією. Лишалося хвилини чотири, доки мозок Батлера не відключиться. Дуже мало. Навіть для такого генія, як Артеміс. От би купити трохи більше часу. Або вкрасти.
Думай, хлопче, думай. Подивись, як можна скористатися ситуацією. Артеміс витер з очей сльози. Він у ресторані. Тут подають морепродукти. Усе марно! Нічого тут не вдієш. Якби вони були в якійсь лікарні, він би щось зробив. Але тут? Чим можна було скористатися тут? Духовки, раковини, каструлі. Навіть якби в нього були всі необхідні інструменти, він іще не закінчив курс медицини. Та й запізно вже було звертатися до традиційної хірургії, хіба придумали метод трансплантації серця менш ніж за чотири хвилини.
Минали секунди. Артеміс сердився сам на себе. Час проти нього. Час — його ворог. Час потрібно зупинити. В мозку Артеміса електричним розрядом нейронів спалахнула думка. Нехай він і не мож зупинити час, але він може затримати Батлера. Процес ризикований, звісно, але це єдиний шанс, що в них лишився.
Артеміс ногою зняв візок із гальма і покотив його до кухні. Кілька разів довелося зупинятися, аби прибрати зі шляху непритомні тіла.
До ресторану квапилися машини «швидкої допомоги». Очевидно, вибух привернув увагу. Лишилося кілька хвилин, і йому доведеться вигадувати для поліції якусь історію... Краще зникнути... Відбитки пальців не проблема, адже в ресторані було кілька десятків відвідувачів. Лишається тільки вибратися звідси раніше, ніж тут з’являться найкращі лондонські поліцейські.
Усе кухонне обладнання було зроблено з іржостійкої сталі. Плити, витяжки, робочі поверхні — після вибуху все було завалено уламками. В раковині тріпотіла риба, по кахлевій підлозі повзали омари, зі стелі скрапували залишки страв.
Ось воно! В дальньому кінці кухні. Ряд морозильників, таких необхідних у ресторані морепродуктів. Артеміс підштовхнув візок плечем, спрямувавши його до морозильників.
Найбільший із них був зі спеціальними розсувними дверцятами, як то часто зустрічається у великих ресторанах. Артеміс швидко розчинив дверцята, повикидав звідти лососів, морських окунів і хеків, укритих інеєм.
Кріогеніка. Єдиний їхній шанс. Наука про те, як заморозити тіло, доки медицина достатньо еволюціонує, щоб його оживити. Щоправда, медична спілка цей метод не сприйняла, але щороку мільйони фунтів стерлінгів надходили від ексцентричних багатіїв, яким, хотілося мати більше ніж одне життя, аби витратити всі свої гроші. Зазвичай кріогенні камери мають відповідати певним стандартам, але в Артеміса не було часу думати про ті стандарти. На деякий час морозильник згодиться. Необхідно тримати голову Батлера в холоді, аби зберегти клітини мозку. Доки функції мозку не порушені, його теоретично можна оживити, навіть якщо серце не б’ється.
Артеміс підштовхнув візок до морозильника і за допомогою срібного блюда переклав тіло дворецького на кригу. Ноги довелося підігнути, але тіло влізло. Артеміс завалив свого товариша зверху льодом, а потім виставив температуру на термостаті на мінус чотири, аби уникнути пошкодження тканин. Обличчя Батлера майже не було видно.