— Я повернуся,— сказав хлопець. — Спи.
Сирени були вже близько. Почувся скрегіт коліс.
— Тримайся, Домовику,— прошепотів Артеміс і зачинив дверцята.
Артеміс вийшов через задні двері та змішався з юрбою місцевих жителів і туристів. Поліція фотографуватиме натовп, тож хлопець не затримався поряд із рестораном і навіть не озирнувся. Він пройшов до найближчого торгівельного центру і сів за столик у кафе.
Після того як він переконав офіціантку, що не шукає мамусю і має достатньо готівки, щоб заплатити за горнятко чаю, Артеміс дістав мобільний телефон і вибрав номер у меню швидкого набору.
Йому відповіли після другого дзвінка.
— Вітаю. Говоріть скоріше, ким би ви не були. Наразі я дуже зайнятий.
Інспектор Джастін Барр зі Скотланд-Ярду. Грубий голос у Барра з’явився завдяки ножу, приставленому до горла під час розборів у барі в дев’яностих. Якби поруч не опинився Батлер, щоб зупинити кровотечу, Джастін Барр так і лишився би сержантом. Настав час сплатити борг.
— Інспекторе Барр, це Артеміс Фаул.
— Артемісе, як справи? І як там мій старий друг Батлер?
Хлопець потер лоба.
— Боюсь, йому зовсім недобре. Потрібна ваша послуга.
— Заради нашого велетня все що завгодно. Чим можу допомогти?
— Ви чули щось про стрілянину в Найтсбріджі?
Запанувала тиша. Артеміс почув, як задзижчав факс і хтось відірвав папір.
— Так. Щойно надійшла інформація. В одному з ресторанів розбили шибки. Нічого серйозного. Кілька туристів у шоковому стані. Згідно з попереднім звітом там сталося щось на кшталт локалізованого землетрусу, якщо цьому можна вірити. Там зараз дві наші машини. Ти ж не хочеш сказати, що за всім тим стоїть Батлер?
Артеміс набрав повітря.
— Потрібно, щоб ваші люди трималися подалі від морозильників.
— Дивне прохання, Артемісе. А що в морозильниках такого, чого мені не можна бачити?
— Нічого протизаконного,— пообіцяв Артеміс.— Можете не вірити, але для Батлера то справа життя або смерті.
Барр не вагався.
— Це не в моїй юрисдикції, але я подивлюся, що можна зробити. Тобі потрібно те, що лежить у морозильнику і мені не можна бачити?
Детектив прямо таки прочитав його думки.
— І якомога скоріше. Двох хвилин цілком вистачить.
Барр подумав.
— Гаразд. Давай синхронізуємо наш розклад. Судово-медичні експерти пробудуть там іще годин зо дві. Нічого з цим не можу вдіяти. Але рівно о шостій тридцять, це я гарантую, там нікого не буде. Матимеш п’ять хвилин.
— Більш ніж достатньо.
— І скажи здорованю, що ми квити.
Артеміс доклав зусиль, щоб його голос не затремтів.
— Так, інспекторе. Перекажу.
Якщо матиму нагоду, подумав він.
Кріогенний Інститут «Льодовиковий період», Гарлей Стріт, Лондон
Власне, кріогенний інститут «Льодовиковий період» був розташований не на вулиці Гарлей Стріт. Формально він значився на Дікенс Лейн, славетному медичному бульварі у південній частині Лондона. Але це не завадило головному лікареві Констанц Лейн надрукувати Гарлей Стріт на всіх реквізитах «Льодовикового періоду». Бо інакше ніякої довіри не буде. Коли заможні класи бачили ці чарівні слова на візитівках, вони аж зі шкури пнулися, аби їхні тендітні тіла заморозили.
Справити враження на Артеміса Фаула було не так просто. Але вибір у нього був невеликий; «Льодовиковий період» — один із трьох кріогенних центрів у місті, і він єдиний мав три відділки. Хоча, на думку Артеміса, слова на неоновій вивісці «Транспортери у вічність» — то вже занадто. їй-богу.
Побачивши будівлю інституту, Артеміс поморщився. Фасад було облицьовано сяючим алюмінієм очевидно для того, щоб надати будинку схожість із космічним кораблем, двері нагадували шлюзи ракет із дешевих серіалів. Де культура? Де мистецтво? Як такого монстра взагалі дозволили збудувати в історичному центрі Лондона?
У приймальні сиділа медсестра у білому халаті й чепчику. Артеміс сумнівався, що то справжня медсестра,— щось не подобалася йому сигарета у пальцях із накладними нігтями.
— Вибачте, міс?
Медсестра ледь на нього глянула поверх глянцевого журналу.
— Так? Когось шукаєш?
Артеміс за спиною стиснув кулаки.
— Так, хотів би побачити доктора Лейн. Вона ж хірург, чи не так?