Медсестра струсила попіл у переповнену попільничку.
— Це ж не через завдання, яке ти отримав у школі? Доктор Лейн наказала більше школярів не пропускати.
— Ні, не через завдання.
— І ти не адвокат, так? — із підозрою запитала медсестра.— Бувають такі генії, що отримують диплома, коли ще з пелюшок не виросли.
Артеміс зітхнув.
— Я геній. Але навряд чи юрист. Я, міс, ваш клієнт.
Медсестра тієї ж миті перетворилася на саму чарівність.
— О, клієнт! Чому ж ви одразу не сказали? Я вас зараз проведу. Чи не бажає містер чаю, кави або чогось міцнішого?
— Мені тринадцять, міс.
— Соку?
— Підійде чай. З бергамотом, якщо у вас є. Без цукру: я від нього гіперактивний.
Медсестра терпляче проковтнула сарказм від клієнта, готового заплатити, і провела Артеміса до кімнати очікування, оздобленої, знову ж таки, в космічному стилі. Багато блискучого оксамиту і дивних дзеркал.
Артеміс випив майже половину кухля чогось, що навіть і не нагадувало чай із бергамотом, коли відчинились двері та увійшла доктор Лейн.
— Будь ласка, заходьте,— висока жінка невпевнено запросила його до іншого кабінету.
— Мені йти пішки? — поцікавився Артеміс.— Чи ви мене телепортуєте?
На стінах кабінету висіли дипломи і світлини. З одного боку — сертифікати, дипломи і почесні грамоти. Артеміс підозрював, що більшість із них можна було отримати за якийсь тиждень. На іншій стіні — кілька фотографічних портретів. Над ними було написано: «Кохання спить». Хлопець мало не пішов геть, але він був у відчаї.
Доктор Лейн сіла за стіл. Напрочуд гламурна жінка, з яскравим рудим волоссям і тоненькими пальцями митця. Він неї пахло «Діор». Навіть посмішка у Констанц Лейн була ідеальною. Артеміс придивився уважніше і зрозумів, що її обличчя — справжній шедевр руки пластичного хірурга. Отже, усе життя цієї жінки було пов'язане з обдурюванням часу. Він у правильному місці.
— Отже, юначе, Трейсі сказала, що ви хочете стати нашим клієнтом? — Доктор спробувала посміхнутися, але обличчя натягнулося і стало схожим на повітряну кульку.
— Не особисто,— відповів Артеміс.— Але я хотів би орендувати у вас місце. На короткий час.
Констанц Лейн дістала з ящика памфлет і звірилася з червоними цифрами.
— Наші розцінки не малі.
Хлопець навіть не глянув на цифри.
— Гроші не проблема. Я просто зараз можу перевести гроші зі свого рахунку у швейцарському банку. Через п’ять хвилин на вашому власному рахунку осядуть п’ятсот тисяч фунтів. Мені лише потрібне місце на одну ніч.
Сума справила враження. Констанц подумала про всі підтяжки, які зможе зробити. Але все одно вагалася...
— Як правило, неповнолітні не можуть залишати в нас тіла своїх родичів. Такий закон.
Артеміс подався вперед.
— Докторе Лейн. Констанц. Те, що я тут роблю, не зовсім законне, але я нікого не скривджу. Одна ніч — і ви багата жінка. Завтра в цей самий час ви побачите мене востаннє. Ані тіла, ані скарг.
Доктор провела рукою по підборіддю.
— Одна ніч?
— Лише одна. Ви навіть не знатимете, що ми тут.
Констанц витягла із шухляди люстерко й уважно оглянула своє відображення.
— Телефонуйте в банк,— сказала вона.
Стоунхендж, Вілтшир
На півдні Англії з’явилися два порти ЛЕП. Один у самому Лондоні, але він був зачинений, бо футбольний клуб «Челсі» збудував свій стадіон просто над портом.
Інший розташовувався у Вілтширі, поряд із тим місцем, яке люди називали Стоунхенджем. Люди Бруду мали кілька теорій щодо походження конструкції. Її називали і портом прибульців, і місцем, де поганці поклонялися своїм богам. Правда була не такою гламурною. Стоунхендж, власне, був місцем роздачі їжі на хлібі. Тобто, людською мовою — піцерією.
Гном на ім’я Ваг зрозумів, що багато туристів забувають прихопити із собою бутерброди, коли рушають на поверхню, тож заснував поряд із терміналом крамничку. Ідея виявилася дуже вдалою. Підходите до одного з віконець, називаєте, що вам покласти на хліб, і через десять хвилин наминаєте свого бутерброда. Звісно, Багові довелося переїхати під землю, коли люди навчилися говорити повними реченнями. До того ж від сиру земля стала якоюсь м’якою. Дві будочки навіть завалилися.
Через постійну активність на поверхні ельфам було дуже важко отримати візу до Стоунхенджу. Втім, хіпі бачили ельфів щодня, і на сторінки газет ця інформація не потрапила. Холлі була поліцейським офіцером, тож проблем з візою не мала. Реконівський значок відкривав перед нею всі підйомники, що вели на поверхню.