Неймовірно, але вони знайшли місце для парковки, і хлопець вийшов із машини.
— Кріогенний інститут,— прочитав Барр на дверцятах автомобіля. — Думаєш, для нього можна щось зробити?
— Тож ви заглянули в морозильник? — запитав Артеміс.
Офіцер кивнув.
— Не зміг утриматися. Цікавість — моя робота. Тепер шкодую про те, що зробив. Він був гарною людиною.
— Він є гарною людиною,— виправив його Артеміс.— Я ще не готовий махнути на нього рукою.
Барр зробив крок убік і пропустив двох санітарів «Льодовикового періоду».
— Мої люди кажуть, що ресторан спробувала пограбувати група озброєних бандитів, але їм завадив землетрус. І якщо це правда, я готовий з’їсти свій значок. Не думаю, що ти зможеш пролити світло на те, що тут сталося?
— Мій конкурент не погодився з бізнес-стратегією. Розбіжності виявилися критичними.
— Хто натиснув на курок?
— Арно Блант. Із Нової Зеландії. Світле волосся, сережки у вухах, тату на торсі та шиї. Не вистачає більшості зубів.
Барр занотував.
— Передам усім аеропортам. Може, знайдуть.
Артеміс потер очі.
— Батлер урятував моє життя. Ця куля призначалась мені.
— Дуже схоже на Батлера,— кивнув Барр.— Чи можу я чимось допомогти?
— Ви дізнаєтесь першим,— сказав Артеміс.— Чи знайшли когось у ресторані ваші офіцери?
Барр розкрив блокнота.
— Кілька відвідувачів і персонал. Усіх перевірили і відпустили. Злодії зникли ще до того, як ми приїхали.
— Байдуже. Я сам із ними розберуся.
Барр намагався не звертати уваги на те, що відбувається в кухні за його спиною.
— Артемісе, ти можеш гарантувати, що мені не доведеться ні про що шкодувати? Це ж, фактично, вбивство.
Хлопець подивився в очі інспектору, і то було дуже нелегко.
— Інспекторе, немає тіла — немає справи. І я гарантую, що до завтра Батлер буде живий і здоровий.
Попрошу його вам зателефонувати, якщо вас це заспокоїть.
— Заспокоїть.
Санітари прокотили повз них візок із тілом. Обличчя Батлера було вкрите кригою. Пальці вже почали синіти.
— Тут допоможе тільки чарівник!
Артеміс опустив очі.
— Саме такий у мене план, інспекторе. Саме такий.
У фургоні доктор Лейн зробила ін’єкцію глюкози.
— Щоб припинити руйнування клітин,— пояснила вона і потерла груди Батлера, щоб ліки розійшлися по тілу.— Інакше вода в крові викристалізується і проб’є клітинні стінки.
Охоронець лежав у відкритій кріогенній камері, обладнаній гіроскопом. На ньому був спеціальний срібний костюм, тіло обклали пакетами з льодом.
Констанц не звикла, щоб люди слухали, коли вона пояснювала, що відбувається, але цей блідий юнак хватав деталі швидше, ніж вона встигала пояснювати.
— Вода ж усе одно кристалізується. Глюкоза не допоможе.
Констанц була вражена.
— Так. Але кристалики будуть дуже маленькими, тож вільно проходитимуть поміж клітин.
Артеміс зробив кілька нотаток у своєму портативному комп’ютері.
— Маленькі кристалики, зрозуміло.
— Глюкоза — лише тимчасовий захід,— продовжила жінка.— Наступний крок — операція. Потрібно промити вени і замінити в них кров на консервуючу рідину. Тоді можемо охолоджувати тіло до мінус тридцяти градусів. Це вже відбудеться в інститути.
Артеміс вимкнув комп’ютер.
— У цьому немає потреби. Ви маєте тримати його в такому стані лише кілька годин. Тоді вже нічого не матиме значення.
— Не розумію вас, юначе,— знизала плечима доктор Лейн.— Сучасна медицина ще не на тому рівні, де може зцілити такі рани. Якщо ми повністю не змінимо кров, почнеться серйозне пошкодження тканин.
Колесо фургона потрапило в одну з багатьох ям на дорогах Лондона, і машина підскочила. Рука Батлера смикнулася, і на якусь мить Артемісові здалося, що охоронець ожив.
— Нехай вас це не хвилює, лікаре.
— Але...
— Сто тисяч фунтів, Констанц. Просто повторюйте подумки цю цифру. Припаркуйте фургон біля інституту і забудьте про нас. Уранці нас уже не буде. Жодного з нас.
Доктор Лейн здивувалася,
— Припаркуватися біля інституту? Ви навіть не хочете увійти?
— Ні, Батлер лишиться зовні,— сказав Артеміс.— Мій... е-е... лікар має деякі проблеми з будинками. Втім, чи можу я зайти на хвилинку і скористатися телефоном? Потрібно зробити один дуже важливий дзвінок.
Небо над Лондоном
Унизу, немов зірки якоїсь дивної галактики, сяяли вогні нічного Лондона. Як правило, над столицею Англії офіцери Рекону не літали, бажаючих вистачало і без них, ураховуючи чотири аеропорти міста. П’ять років тому капітан Трабл Кельп мало не зіткнувся з аеробусом, що вирушив із Хітроу до аеропорту Джона Кеннеді. Відтоді, якщо доводилося пролітати повз аеропорт, рейс потрібно було узгоджувати особисто з Фоулі.