Офіціантка кинулася на кухню, щаслива, що може позбутися хлопця з-поза шостого столика. Фільми про вампірів вона дивилася. Ті зловісні створіння мали такий самий гіпнотичний погляд. Може, хлопець говорив, як дорослий, тому що йому вже п’ятсот років.
Артеміс посміхнувся, передчуваючи смачну їжу, і навіть не думав про те, причиною якого переляку він став.
— На шкільній дискотеці ви матимете шалений попит,— прокоментував Батлер.
— Прошу?
— Бідолашна дівчина мало не розплакалася. Вам не завадить хоч інколи поводитися люб’язно.
Артеміс здивувався. Батлер нечасто дозволяв собі коментарі в особистих справах.
— Не уявляю себе на шкільній дискотеці, Батлере.
— Туди ж не заради танців ходять. Спілкування — от що головне.
— Спілкування? — скептично посміхнувся юний Фаул.— Сумніваюся, чи є серед живих підліток із таким же лексичним запасом, як у мене.
Батлер хотів було пояснити різницю між висловлюванням і спілкуванням, але тут двері ресторану відчинилися. Увійшов невисокий засмаглий чоловік у супроводі справжнього гіганта. Йон Спіро зі своїм секретарем.
Батлер нахилився до свого підопічного і прошепотів:
— Обережно, Артемісе. Мені відома репутація цього здорованя.
Спіро підійшов до столика з розкритими обіймами. Американець середнього віку, худий як тріска, і ледь вищий за Артеміса. У вісімдесятих він займався транспортними перевезення; у дев’яностих продавав і купував акції та цінні папери. Зараз він зацікавився комунікаційними технологіями.
Його білий лляний костюм уже став візитівкою. На пальцях і зап’ястках висіло стільки золота, що його вистачило б, аби вкрити Тадж-Махал.
Артеміс підвівся привітати свого партнера.
— Містере Спіро, прошу.
— Привіт, малий Артемісе Фаул. Як ся маєш?
Хлопець потиснув йому руку. Коштовності забряжчали, як хвіст у гримучої змії.
— Усе добре. Радий, що ви прийшли.
Спіро взявся за стілець:
— Якщо Артеміс Фаул має пропозицію, то я й по битому склу до нього прийду.
Охоронці зміряли один одного поглядами. Якщо не зважати на зріст, вони були абсолютно різними. Батлер — утілення стриманості та спритності. Чорний костюм, поголена голова, сам майже непомітний, якщо це можливо при семи футах зросту. Новоприбулий був фарбованим блондином у модній футболці та зі срібними піратськими сережками в обох вухах. Такого чоловіка ані забути, ані проігнорувати аж ніяк не можна.
— Арно Блант,— сказав Батлер,— Чув про тебе. Блант зайняв своє місце за плечем Йона Спіро. — Батлере. Із тих самих Батлерів,— процідив він із новозеландським акцентом.— Чув, що ви, хлопці, найкращі. Так люди кажуть. Сподіваюся, перевіряти не доведеться.
Спіро розсміявся. Немов цвіркуни в коробці затріщали.
— Арно, будь ласка. Ми ж серед друзів. Сьогодні ж не день загроз.
Батлера його слова не заспокоїли. Підозри старого вояки гули, немов рій диких бджіл. Пахне небезпекою,
— Отже, друже мій. До справ,— сказав Спіро і перевів свої темні, близько посаджені очі, — У мене всю дорогу над Атлантикою слинка текла. Що ти для мене приготував?
Артеміс нахмурився. Він сподівався, що справи зачекають, коли вони закінчать обід.
— Не хочете глянути на меню?
— Ні. Останнім часом я багато не їм. І то, переважно пігулки та розчини. Проблеми з травленням.
— Дуже добре,— зітхнув Артеміс і поклав на стіл алюмінієву валізку. — Перейдемо відразу до справ.
Він відкинув кришку, і перед ними опинився червоний куб завбільшки з програвач для міні-дисків на блакитному пінопласті.
Спіро протер окуляри кінчиком краватки.
— Що я бачу, хлопче?
Артеміс поставив на стіл сяючу коробочку.
— Майбутнє, містере Спіро. З випередженням розкладу.
Йон Спіро нахилився вперед, уважно придивився.
— Нагадує прес-пап’є.
Арно Блант гмикнув, не зводячи очей із Батлера.
— Тоді демонстрація,— потягнувся за металевою коробочкою Артеміс.
Натиснув кнопку, і прилад ожив. Бокові та передня секції відкинулися, і на столі опинився монітор із колонками.
— Чудово,— пробурмотів Спіро.— Пролетіти три тисячі миль, щоб побачити мікро-телевізор.
Артеміс кивнув.
— Мікро-телевізор. Але й комп’ютер, що контролюється голосом, мобільний телефон, діагностичний прилад. Ця маленька коробочка здатна зчитати будь-яку інформацію з будь-якої платформи, електронної або органічної. Вона може показувати відео, читати лазерні диски, DVD; через неї можна виходити в Інтернет, отримувати електронну пошту, зламувати комп’ютери. Вона може навіть просвітити вашу грудну клітку, щоб перевірити, як швидко б’ється ваше серце. Батареї цього комп’ютера вистачить на два роки, і він, звісно, безпровідний.