— Я б цього не радив,— сказав Артеміс.— Великий ризик для особистої вендети.
Блант зробив крок уперед.
— Дозвольте, містере Спіро. Я можу віднести.
Спіро закинув до рота жменю вітамінів із пляшечки, яку дістав із кишені.
— Чудова думка, Арно. Справді чудова. Але мені не дуже хочеться, щоб контроль над Кубом перейшов до когось іншого. Хто знає, яким спокусам можна піддатися? Кубе, ти можеш вивести з ладу сигналізацію «Фонетикс»?
— Чи може гном витерти носа об штани?
— Це що таке?
— Е-е... Нічого. Технічний термін. Ви не зрозумієте. Я уже вимкнув сигналізацію «Фонетикс».
— А що з охороною, Кубе? Можеш її позбутися?
— Жодних проблем. Я можу дистанційно вжити потрібних заходів.
— Які саме?
— Каністри з газом у вентиляційній системі. Сонний газ. До речі, в Чикаго це незаконно. Але добре працює, немає побічних дій, не можна відстежити. Через дві години можна заходити.
Спіро крякнув.
— Ото вже параноїки з «Фонетикс». Ну, Кубе, вируби їх.
— Добраніч,— сказав Фоулі майже зловтішно.
— Добре. Так, Кубе, усе, що відділяє нас від планів «Фонетикс», міститься в комп’ютері в зашифрованому вигляді.
— Не смішіть мене. Іще не винайшли такий пристрій, який би зміг точно визначити той незначний час, за який я зламаю жорсткий диск «Фонетикса».
Спіро пристебнув Куба до паска.
— А знаєш, цей хлопець починає мені подобатися.
Артеміс зробив останню спробу змінити ситуацію.
— Містере Спіро, не думаю, що це слушна думка.
— Звісно, не думаєш,— зареготав Йон Спіро, прямуючи до дверей.— Тому я беру тебе із собою.
Науково-дослідні лабораторії «Фонетикс», Індустріальний сектор Чикаго
Спіро вибрав зі свого великого парку автомобілів «Лінкольн Таун Кар». Модель дев’яностих, з фіктивною реєстрацією. Він часто використовував його, коли доводилося тікати. Машина досить стара, щоб лишатися непомітною, а якщо поліція і помічала номер, то все одно нічого не могла дізнатися.
Бланк припаркувався навпроти головного входу до лабораторій «Фонетикс». За прозорими дверима сидів охоронець. Арно дістав із бардачка складний бінокль. Навів на охоронця.
— Спить як дитина,— заявив він.
Спіро поплескав його по плечу.
— Добре. У нас менше двох годин. Зможемо?
— Якщо Куб такий гарний, як усі кажуть, то ми за п’ятнадцять хвилин зайдемо і вийдемо.
— Це машина,— холодно відповів Артеміс.— Не один із твоїх накачаних стероїдами друзів.
Блант озирнувся через плече. Артеміс сидів на задньому сидінні, затиснутий між Пексом і Чіпсом.
— Чому це ти раптом став такий хоробрий?
Артеміс знизав плечима.
— Що мені втрачати? Врешті-решт, гірше вже не буде.
За прозорими дверима були звичайні. Куб дистанційно відкрив замок, і вся банда зайшла до вестибюлю. Сигналізація не спрацювала, охоронці назустріч їм не вискочили.
Спіро пішов коридором. Новий технологічний друг і думка про те, що зовсім скоро «Фонетикс» вилетить із бізнесу, зробили його напрочуд хоробрим. Система охорони для Куба була не серйозніша, ніж паперова огорожа для танка, і зовсім скоро Спіро з компанією спускалися на вісім поверхів вниз до лабораторій.
— Ми їдемо під землю,— хмикнув Пекс.— Туди, де лежать кістки динозаврів. А ви знали, що через мільйон мільярдів років лайно динозаврів перетворюється на діаманти?
Як правило, такий коментар уважався образою, але сьогодні Спіро був у чудовому гуморі.
— Ні, я не знав, Пексе. Може, платити тобі зарплатню лайном?
Пекс вирішив, що заради своїх фінансів краще тримати язика за зубами.
На вході в лабораторію стояв сканер відбитків пальців. Навіть не гелевий. Куб легко відсканував відбитки на пластині та знову спроектував їх на сенсор. Навіть коду не було.
— Так просто,— хмикнув Спіро.— Я мав зробити це ще кілька років тому.
— Можна трохи подякувати,— не витримав Фоулі.— Врешті-решт, я привів нас сюди і знешкодив охорону.
Спіро підніс коробочку до обличчя.
— Я ж не розтрощив тебе, Кубе, тож уважай, що подякував.
— Нема за що,— буркнув Фоулі.
Арно Блант перевірив монітори охорони. Повсюди лежали непритомні охоронці, один відключився, ледь засунувши в рота бутерброд.
— Маю зізнатися, містере Спіро, що робота чиста. «Фонетикс» навіть сам сплатить за сонний газ.
Спіро глянув на стелю. Там у напівтемряві блимали кілька червоних вогників камер.
— Кубе, а ти не збираєшся навідатися до відео- кімнати по дорозі назад?
— Такого не буде,— відповів Фоулі, як справжній актор,— Я стер із плівок наше зображення.