Пекс і Чіпс підхопили Артеміса під руки.
— Зрадник,— пробурмотів хлопець.— Я подарував тобі життя, Кубе. Я твій творець.
— Так. Може, ти зробив мене занадто схожим на тебе. «Aurum potestas est». Золото — сила. Я лише роблю те, чого ти мене навчив.
Спіро ласкаво потер Куб.
— Подобається мені цей хлопець. Немов брат, якого я ніколи не мав.
— Я думав, у вас є брат,— спантеличено сказав Чіпс.
— Гаразд,— відмахнувся Спіро.— Немов брат, який мені дуже подобається.
Сервер «Фонетикс» розташувався по центру лабораторії. Монолітний жорсткий диск із довгими дротами, що тяглися в різні боки.
Спіро відчепив свого найкращого друга від паска.
— Де ти хочеш бути, Кубе?
— Просто постав мене на кришку сервера, мої омні-сенсори зроблять усе, що потрібно.
Спіро так і зробив, і через кілька секунд на маленькому екрані Сі-Куба замерехтіли схеми.
— Вони в мене! — зрадів Спіро, тріумфально розмахуючи кулаками.— Це останній електронний лист з вигаданими цінами на акції, що я отримую від цих хлопців.
— Завантаження завершено,— відрапортував Фоулі.— Маємо всі проекти «Фонетикса» на найближчі десять років.
Спіро притиснув Куба до грудей.
— Чудово! Я зроблю нашу версію телефону «Фонетикс» раніше за них, зароблю кілька мільйонів, а вже потім випущу Куб.
Арно зосередив увагу на моніторах охорони.
— Е-е, містере Спіро, здається, у нас незапланована ситуація.
— Ситуація? — гримнув Спіро.— Що це означає? Ти більше не солдат, Бланте. Говори англійською.
Новозеландець постукав пальцем по монітору, немов від цього щось змінилося б.
— Тобто, маємо проблему. Я би сказав, велику проблему.
Спіро схопив Артеміса за плече.
— Що ти накоїв, Фауле? Це якась?..
Спіро не закінчив фразу. Він щось помітив.
— Твої очі. Що з твоїми очима? Вони різного кольору.
Артеміс подарував йому свою найкращу вампірську посмішку.
— Це щоб краще вас бачити, Спіро.
У вестибюлі «Фонетикса» сплячий охоронець раптом прийшов до тями. Це була Джульєтта. Вона обережно визирнула з-під козирка бейсболки, щоб переконатися, що Спіро нікого не лишив у коридорі.
Після того як Спіро захопив Артеміса в захищеній кімнаті, Холлі перенесла їх до «Фонетикса», щоб розпочати план Б.
Звісно, не було ніякого сонного газу. І охоронців було лише двоє. Один спав у кімнаті відпочинку, інший обходив верхні поверхи. Проте Спіро не потрібно було цього знати. Він побачив численну родину Фоулі, які хропли по всіх кабінетах завдяки підключенню до відеосистеми «Фонетикса».
Джульєтта підняла слухавку телефону на столі й натиснула три кнопки.
9... 1... 1...
Спіро обережно потягнувся двома пальцями до ока Артеміса і витяг звідти іридокамеру. Уважно її роздивився, особливо мікросхеми на ввігнутому боці.
— Електроніка,— прошепотів він.— Дивовижно. Що це таке?
Артеміс поморгав, щоб з ока скотилася сльозинка.
— Нічого. Цього ніколи тут не було. І мене теж ніколи тут не було.
Обличчя Спіро спотворилося від люті.
— Ти тут був, Фауле, і ніколи звідси не вийдеш.
Блант постукав свого роботодавця по плечу. Непростима фамільярність.
— Босе, містере Спіро. Ви маєте це побачити.
*
Джульєтта зняла куртку охоронця «Фонетикс». Під нею була поліцейська форма. В лабораторіях може статися все що завгодно, і її обов’язок — простежити, щоб з Артемісом нічого не сталося. Вона сховалася за колонами у вестибюлі і стала чекати сирен.
Спіро дивився на монітори охорони. Зображення змінилося. Не було більше ніяких охоронців. Замість них на екранах Спіро зі своїми помічниками заходили до «Фонетикса». Але була одна важлива відмінність. Артеміса на екрані не було.
— Що відбувається, Кубе? — просичав Спіро.— Ти ж казав, що всі наші сліди стерті з плівки.
— Я збрехав. Мабуть, у мене розвивається схильність до злочинів.
Спіро з усієї сили кинув Куб на підлогу. Той лишився цілим.
— Міцний полімер,— сказав Артеміс, піднімаючи мініатюрний комп’ютер.— Розбити майже неможливо.
— На відміну від тебе,— зауважив Спіро.
Артеміс, немов лялька, бовтався між Пексом і Чіпсом.
— Хіба ви не розумієте? Ви всі на запису. Куб працював на мене.
— Теж мені, налякав. Ну і що з того, що ми на запису? Усе, що потрібно зробити,— це навідатися до кімнати спостереження і забрати запис.
— Не все так просто.
Спіро й досі вірив, що можна втекти.
— Чому ж ні? Що мене зупинить? Ти, малий?
Артеміс показав на екран:
— Ні. Оті малі.