Чиказькі поліцейські привезли із собою все, що мали, ще й позичили дещо. «Фонетикс» — найбільший працедавець у місті, не кажучи вже про те, що він входить до п’ятірки найщедріших спонсорів поліцейського фонду. Коли надійшов дзвінок на 911, черговий сержант скаламутив усе місто.
Через п’ять хвилин команда із двадцяти офіцерів уже забігала в двері «Фонетикс». Над будинком зависли два гелікоптери, а на дахах сусідніх будинків залягли вісім снайперів. Проскочити ніхто б не зміг, хіба що людина-невидимка.
Охоронець «Фонетикс» повернувся з обходу і помітив на моніторах чужинців. І майже відразу побачив, що в двері стукають поліцейські зі зброєю в руках.
Він їх упустив.
— Саме збирався вам телефонувати, хлопці,— сказав він.— Тут якісь люди. Може, підкоп зробили. Повз мене вони не проходили.
Охоронець у кімнаті відпочинку був здивований іще більше. Він саме закінчував читати спортивну колонку в «Геральд Трібьюн», коли до кімнати увірвалися двоє серйозних дядьок у бронежилетах.
— Паспорт? — гримнув один. Очевидно, часу на повні речення в нього не було.
Тремтячою рукою охоронець простягнув ламіновану картку.
— Лишайтеся на місці, сер,— порадив офіцер поліції. Двічі повторювати йому не довелося.
Джульєтта вислизнула з-поза колони і приєдналася до поліцейських. Вона бігала і наставляла пістолет так само, як і всі інші, тому відразу ж влилася в групу. Але на шляху поліцейських виникла одна маленька проблемка. Потрапити в лабораторію можна було лише одним шляхом. Через шахту ліфта.
Два офіцери ломиками розкрили двері.
— Маємо дилему,— зітхнув один.— Якщо відключимо живлення, ліфт не підніметься. Якщо викличемо ліфт, злочинці про нас дізнаються.
Джульєтта виступила вперед.
— Перепрошую, сер. Дозвольте мені спуститися по кабелю. Я підірву двері, а ви відключите живлення.
Командир навіть і думати не став.
— Ні. Надто небезпечно. Злочинці матимуть достатньо часу, щоб іще сто разів на ліфті прокотитися. А ти хто така?
Джульєтта витягла з кишені маленький затискач, пристебнула його до кабелю ліфта і стрибнула в шахту.
— Новенька,— крикнула вона, зникаючи в темряві.
Спіро і вся компанія в лабораторіях мов загіпнотизовані спостерігали за подіями на моніторах. Фоулі зробив так, щоб вони бачили все, що відбувалося на верхніх поверхах.
— Група захвату,— сказав Блант.— Гелікоптери. Зброя. Як таке сталося?
Спіро стукнув себе по лобі.
— Підстава. Усе це підстава. Думаю, Мо Дігенс теж на тебе працює?
— Так. І Пекс із Чіпсом теж, хоча вони навіть не знають про це. Ви б сюди не прийшли, якби це я запропонував.
— Але як? Як ти все це робиш? Це неможливо.
Артеміс кинув погляд на монітори.
— Як бачите, можливо. Я знав, що ви чекатимете на мене в кімнаті у Вежі Спіро. Власне, мені лишилося скористатися вашою ненавистю до «Фонетикса», аби заманити вас туди, вивести за межі знайомої території.
— Якщо я впаду, ти полетиш зі мною.
— Неправильно. Мене тут ніколи не було. Запис це доведе.
— Але ж ти тут! — прогарчав Спіро, втрачаючи терпець. Він трусився усім тілом, із губ бризкала слина.— Твоє мертве тіло це доведе. Дай мені пістолета, Арно. Я його підстрелю.
Блант не зміг приховати розчарування, але зробив так, як йому сказали. Тремтячими руками Спіро наставив зброю на хлопця. Пекс і Чіпс квапливо відступили. Бос не славився влучною стріляниною.
— Ти забрав у мене все,— крикнув Спіро.— Все.
Артеміс лишався на диво спокійним.
— Ви не зрозуміли, Йоне. Я ж вам кажу, що мене тут немає.— Він зробив паузу, щоб перепочити.— І ще одне. Про моє ім’я. Так, у Греції це жіноче ім’я. Але інколи з’являється чоловік з таким хистом до полювання, що він заслуговує на те, щоб носити це ім’я. Я чоловік. Артеміс-мисливець. Я полював на вас.
І він зник.
Холлі летіла над Спіро і його командою від Вежі Спіро до будівлі «Фонетикса». Вона отримала дозвіл увійти до будинку раніше, коли Джульєтта заглянула у вестибюль і спитала в охоронця, чи можна якось зайти й оглянути офіси.
Найніжнішим голоском дівчина спитала:
— Гей, містере, а чи можна мені привести із собою свого невидимого друга?
— Так, люба,— хихикнув охоронець.— Можете навіть ковдру захопити, якщо вам так буде зручніше.
Отже, вони були всередині.
Холлі летіла під самою стелею, спостерігаючи за Артемісом. Хлопець Бруду дуже ризикував. Якщо Спіро вирішив би пристрелити його у Вежі Спіро, всьому настав би кінець.
Але ні — як хлопець і передбачав, Спіро відтягував вирішальну мить, аби зайвий раз показати себе генієм злочину. Але справжнім генієм був не він. То був Артеміс. Хлопець керував усією операцією від початку до кінця. Він навіть запропонував замесмеризувати Пекса і Чіпса. Необхідно було, щоб ідею вторгнення до «Фонетикса» запропонували саме вони.