— Ось який рапорт прислало нам Братство психологів. Вони кажуть, що шанси повернення до колишньої особистості мінімальні. Фаул отримає сильний позитивний вплив із боку своєї родини і Батлерів.
— Братство психологів? — хмикнула Холлі.— Аргон і його друзі? І коли це ми почали довіряти цим лікарям?
Рут відкрив рота, щоб закричати, але передумав. Не кожного дня таке трапляється.
— Холлі,— майже ніжно сказав він.— Зараз мова йде про майбутнє нашої культури. І майбутнє Артеміса — то не наша проблема.
Холлі похмуро посміхнулася.
— Ваша правда, отже, ми такі ж погані, як і Люди Бруду.
Командир вирішив повернутися до свого звичного стилю спілкування.
— Послухай мене, капітане,— гримнув він.— Бути командиром означає приймати складні рішення. А не бути командиром означає стулити пельку і робити те, що тобі наказують. Замесмеризуй цих людей, доки ми не забули, навіщо тут зібралися.
— Так, сер. Як скажете, сер.
Холлі стала навпроти Артеміса і зазирнула йому в очі.
— Прощавай, Холлі. Більше я тебе не побачу, хоча впевнений, що ти мене побачиш.
— Розслабся, Артемісе. Дихай глибше.
Коли Холлі заговорила знову, голос у неї став низьким і хриплим. Гіпнотичний месмер.
— Добре ми попрацювали у Спіро, еге ж?
Артеміс сонно посміхнувся.
— Так. Наша остання пригода. Більше шкоди людям не завдам.
— Як ти прийшов до цього плану?
Артеміс заплющив очі.
— Гадаю, природні здібності. Передаються у Фаулів із покоління в покоління.
— Думаю, ти зробив усе можливе, аби зберегти спогади про ельфів?
— Майже.
— Що саме ти зробив?
Хлопець посміхнувся.
— Кілька трюків.
— Яких трюків? — наполягала Холлі.
— Це таємниця. Не скажу.
Холлі додала в голос месмера.
— Розкажи, Артемісе. Це лишиться нашою таємницею.
На скроні хлопця запульсувала вена.
— Лишиться між нами? Не скажеш іншим ельфам?
Холлі винувато покосилася на екран. Рут махнув, щоб вона продовжувала.
— Не скажу. Усе лишиться тільки між нами.
— Батлер закопав капсулу в лабіринті.
— І?
— І я послав сам собі листа. Розраховую, що Фоулі його знайде, і це приспить його пильність.
— Дуже розумно. А чи є щось таке, що він не знайде?
Артеміс гордовито посміхнувся.
— Я сховав файли на одному сайті в Інтернеті. Провайдер нагадає мені через шість місяців. Коли я отримаю інформацію, мої спогади, можливо, повністю відновляться.
— Щось іще?
— Ні. Цей сайт — наша остання надія. Якщо кентавр його знайде, світ ельфів загублений для нас назавжди.
На екрані замерехтіло зображення Рута.
— Гаразд. Час спливає. Вирубайте їх і стирайте пам’ять. Запишіть увесь процес. Не повірю, що Артеміс вийшов із гри, доки сам не побачу.
— Командире, може, й іншим поставити кілька питань?
— Ні, капітане. Фаул сам сказав. Сайт, де зберігаються файли,— їхня остання надія. Запускайте програму.
По екрану побігли хвилі перешкод.
— Так, командире,— Холлі повернулася до команди техніків.— Ви чули. До роботи! Сонце зійде за дві години. До того часу ми маємо бути під землею.
Техніки перевірили, чи добре тримаються електроди, і дістали три пари окулярів для сну.
— Я це зроблю,— сказала Холлі і взяла у них маски.
Вона надягла одну на Джульєтту, поправила резинку.
— Знаєш,— сказала вона дівчині,— охорона — це бездушний бізнес. У тебе занадто велике серце, щоб цим займатися.
Джульєтта кивнула.
— Спробую це не забути.
Холлі обережно поправила окуляри.
— Я за тобою доглядатиму.
Джульєтта посміхнулася.
— Побачимося уві сні.
Холлі натиснула маленьку кнопку на масці, і через п’ять секунд, завдяки гіпно-вогникам і снодійному газу, Джульєтта вже спала.
Наступною була черга Батлера. Технічна команда зробила йому маску більшу, аби резинка трималася на великому черепі.
— Простеж, аби Фоулі не перестарався зі стиранням, попросив охоронець.— Я не хочу прокинутися з діркою в голові в чотири десятиліття.
— Не хвилюйся,— заспокоїла його Холлі.— Фоулі знає що робить.
— Добре. Пам’ятай, якщо Народу знадобиться допомога, я завжди готовий.
Холлі натиснула на кнопку.
— Я запам’ятаю,— прошепотіла вона.
Останнім був Артеміс. У замесмеризованому стані він здавався майже спокійним. На лобі не було жодної тривожної зморшки, і якщо не знати Артеміса, можна було запросто прийняти його за звичайного тринадцятирічного людського хлопчика.
Холлі повернулася до Фоулі.
— Ти абсолютно переконаний?