Замок розпався, брязнувши, й порив вітру тут-таки відкрив ляду. Артеміс гримнувся униз, на металеві діжки, що стояли на спеціальному піддоні. Еге ж, трішечки він не вписувався в образ доблесного рятівника.
Потяг гойднувся, й Артеміс скотився з діжок на підлогу. Впавши горілиць, витріщився на три чорні трикутники на найближчому контейнері. Всім відомий символ радіоактивності. Добре, що діжки хоч закриті, хоча схоже було, що чимало з них проіржавіли наскрізь.
Артеміс перекотився по дірявій підлозі й зіп’явся на коліна під дверима вагона. Чи капітан Куць усе ще там тримається? А чи він зостався сам-один? Уперше в житті. Один на всенькому світі…
— Фауле! Та відчиняй же двері, ти, блідолиций нікчемо!
Ага, то все-таки не сам-один.
Прикривши обличчя рукою, Артеміс щедро хлюпнув кислотою на потрійний засув, що замикав двері зсередини. Сталь миттєво розплавилась, стікши на підлогу тоненькою цівочкою, ніби ртуть. Артеміс посунув важкі двері набік.
Ельфиня все так само затято трималась за щабель драбини. Обличчя Холліне парувало — то радіація роз’їдала захисний гель.
Хлопець схопив капітана Куць за пояс.
— На рахунок «три»?
Ельфиня лише кивнула головою. Вона вже не мала сили на слова.
Артеміс напружив руки. «Пальці мої, не підведіть мене!» Якщо він вийде з цієї придибенції живий, то неодмінно купить собі ті недолугі домашні тренажери, що їх стільки рекламують по комерційних каналах…
— Один.
Уже наближався поворот. Хлопець бачив його краєчком ока. Потягові доведеться зменшити швидкість, інакше він зійде з рейок.
— Два.
Капітан Куць трималася вже з останніх сил. Вітер метляв її тілом сюди-туди, мов флюгером на даху будинку.
— Три!
Зібравши всю силу, яка тільки була в його тоненьких руках, Артеміс сіпнув ельфиню до себе. Холлі заплющила очі й розціпила пальці, не в змозі збагнути, як це вона довірила своє життя цьому хлопчиськові з багноїдів.
Артеміс трохи знався на фізиці. Він постарався врахувати усі чинники: інерцію, погойдування й рух потяга вперед. Але природа щоразу підкидає свої корективи, які годі передбачити. Цього разу неврахованим чинником став невеликий зазор між рейками. Ні, локомотив не зійшов з рейок, але вагон добряче підкинуло.
Від поштовху двері захряснулись, брязнувши, мов п’ятитонна гільйотина.
Одначе Холлі начебто встигла влетіти у вагон. Бо вона збила Артеміса з ніг, і обоє вони навпереверти відкотилися під протилежну дерев’яну стінку. Артеміс полегшено зітхнув: здається, все якось минулося? З вигляду Холлі начебто була ціла й неушкоджена. Принаймні голова залишилася в неї на плечах, і це вже непогано. Але ельфиня зомліла. Невже від удару об стінку?
Раптом хлопець відчув, що й він ось-ось знепритомніє. Перед очима все попливло, поле зору швидко звужувалось — його зусібіч пожирала чорнота, схожа на якийсь страхітливий комп’ютерний вірус. Похилившись набік, він упав — просто на Холліні груди.
Наслідки цієї випадковості виявилися куди серйозніші, ніж ви можете собі уявити. Оскільки ельфиня лежала непритомна, її чари діяли «на автопілоті». А некеровані чари течуть собі, мов та електрика. Обличчям Артеміс торкався лівої руки ельфині, мимоволі відтягуючи струмінь блакитних іскринок на себе. Хлопцеві це, звісно, несло тільки користь, а для його донорки то була справжня катастрофа. Артеміс навіть не здогадувався, що капітанові Куць самій була потрібна власна магія — до останньої іскрини. Адже не вся Холлі опинилася всередині вагона.
Командувач Корч разом із Лаккеєм летів до дверей, що вже були майже захряснулися перед самим його носом, і думав: «Устигли?» — коли щось несподівано штрикнуло його в око.
Гоблін Д’Нолл дістав із кишені простеньке прямокутне люстерко й дбайливо пригладив свої лусочки.
— А ці кобойські крила гарно носять. Як ви гадаєте, нам дозволять лишити їх собі?
Аймон насупився. Втім, ви б цього й не помітили. Адже гобліни походять від ящірок, тож міміки в них вважай що не було.
— Не про те, що треба, думаєш, теплокровний придурку! — пробурчав він.
Теплокровний… Та гіршої образи для гобліна, члена тріади Б’ва Кел, годі й придумати!
Д’Нолл умить настовбурчив луску.
— Чемніше висловлюйся, друже, а то я вирву тобі отого роздвоєного язика з пащеки!
— У нас не лишиться жодного язика на всіх трьох, якщо цим ельфам пощастить утекти! — огризнувся Аймон.
А й справді! Гоблінські генерали ой не люблять кепських новин!
— То що ж нам діяти? Я в цій виправі відповідаю за спорядження. Отже, ви двоє відповідаєте за мізки.