Зробивши глибокий вдих, Лаккей почав руками розганяти пасма туману. В ямці все було тихо. Холліне тіло лишалося непорушним, мов могила.
Артеміс нахилився над нею.
— Здається, вона притомна…
Хлопець ще не договорив, як Холлі зненацька сіпнулась. Бурульки звисали з її вій і рудавого волосся. Груди роздувалися, ніби хотіли увібрати якомога більше повітря.
На мить скинувши з себе свою звичайну оболонку крижаного спокою, Артеміс схопив ельфиню за плечі.
— Холлі! Холлі, ну промов до мене хоч слово! Твій палець — з ним усе гаразд?
Ельфиня поворушила пальцями, а тоді зціпила їх у кулак.
— Здається, так, — відповіла — і врізала Артемісові просто межи очі.
Приголомшений хлопець полетів у кучугуру — вчетверте за сьогодні.
А Холлі підморгнула враженому Лаккеєві.
— Отепер ми й поквиталися, — мовила вона.
Командувач Корч мав не так уже й багато спогадів, які були б йому по-справжньому дорогі. Але в майбутньому, у найпохмуріші моменти свого життя, він щоразу викликав у пам’яті цей епізод і тихенько хихотів собі під ніс.
О’Гира привів до тями біль. Біль? Такого з ним іще ніколи не бувало. Він не міг навіть пригадати, коли востаннє переживав справжні фізичні муки. Так, інколи його глибоко ранили колючі Корчеві зауваження, але фізичного страждання він залюбки уникав — наскільки це було можливо.
Кентавр лежав на підлозі оперативного кабінету посеред уламків свого робочого крісла.
— Ну, Дрюку! — прогарчав він і ще протягом двох хвилин вивергав суцільний потік нецензурних висловів.
Виливши нарешті свій гнів, О’Гир, хитаючись, підвівся з плазмової підлоги й спробував оцінити ситуацію. Спина його була попечена, але найдужче постраждала задня частина тіла: світитиме відтепер двома чималими лисинами. Яка втрата для кентавра! Адже саме ця частина тіла насамперед приваблює кентавриць у нічних клубах. Хоча який з О’Гира танцюрист… Четверо копит, і всі ліві.
Двері оперативного кабінету були замкнені. Навіть гном, як кажуть, не підкопається. О’Гир увів код входу-виходу: «О’Гир. Двері».
Комп’ютер не відповів.
Кентавр удався до голосового управління.
— О’Гир. Один, два, один, зняти блокування дверей.
Комп’ютер хоч би писнув. Отже, це пастка. О’Гир у полоні власних пристроїв безпеки. Ще й вікна затемнено, так що ззовні ніхто навіть не роздивиться, що там діється в оперативному кабінеті. Замкнений зсередини й знадвору. Ніщо не працювало.
А втім, тут він припустився помилки. Працювало все, от тільки його дорогоцінні машини не реагували на команди свого господаря. Хто-хто, а О’Гир чудово розумів, що з кабінету неможливо вийти, не повернувши собі доступу до головного комп’ютера.
Кентавр зірвав з голови фольжану шапочку й люто зібгав її.
— Навіть ти мене зрадила! — крикнув він і пошпурив шапочку в пристрій для переробки відходів.
Тепер пристрій визначить хімічний склад викинутого сміття й пошле його до відповідного контейнера…
Раптом на стіні ожив плазмовий екран, і на ньому з’явилося збільшене личко Опал Кобой. Кентавр не пам’ятав, щоб вона колись посміхалась так широко!
— Привіт, О’Гире. Давненько не бачились.
О’Гир постарався також відповісти усмішкою — щоправда, вийшла вона не така широка.
— Здорова була, Опал. Як ся має твій татусь? — Всі знали, що Опал довела батькову фірму до банкрутства. Це стало справжньою легендою серед підприємців підземного світу.
— Дуже добре, дякую. Пік Вийвовк — чудова психушка.
О’Гир вирішив говорити щиро. Так він робив не часто, але зараз варто було ризикнути.
— Опал! Тільки подумай, у що ти вклепалася. Дрюк збожеволів, хіба не бачиш? Хай-но він доможеться свого, як одразу позбудеться тебе!
Але на відповідь геніальна піксі тільки похитала пальчиком з бездоганно наманікюреним нігтиком.
— Ні, ти помиляєшся, О’Гире. Я потрібна Дрюку Глодову. Справді потрібна, необхідна. Він — ніщо без мене й мого золота.
Кентавр пильно вглядівся в очі Опал. Так, піксі Й справді вірила в те, що говорила. Ну, як така розумниця може настільки помилятися?
— А я знаю, чому ти так чиниш, Опал.
— Та невже?
— Так! Тобі й досі прикро, що університетська медаль за наукові досягнення дісталася мені, а не тобі.
На одну тільки мить самовладання покинуло Опал, і її личко втратило раптом свою привабливість.
— Авжеж, то я повинна була отримати ту медаль, дурний кентавре! Дизайн моїх крил незрівнянно переважав твою неоковирну очну відеокамеру! Але переміг усе-таки ти. А знаєш чому? Та тому тільки, що всі винагороди завжди дістаються вам, самцям!