Однак сила удару була така, що підняла капітана, мов повітряного змія, кинула на брата-капрала й занесла обох у потрощені двері торгцентру. Вмить за ними зімкнулася стіна з поліційних щитів.
— Хроб… — прохрипів капітан Келп — крізь біль, гамір і кіптяву. — 3 ним усе гаразд?
— Як огірочок, — відповів старший медик, перевертаючи Клопота на живіт. — А от на вашій спині на ранок розцвітуть кілька мальовничих синців.
Капітан Келп відмахнувся від занадто турботливого лікаря.
— Є вісті від командувача?
Медик похитав головою.
— Нічого не чути. Корч пропав безвісти, а командувачем знову поставили Дрюка. Але найгірше не це. Подейкують, що за гоблінським заколотом стоїть О’Гир.
Клопіт зблід — і зовсім не від болю між лопаток.
— О’Гир? Не може бути!
З відчаю капітан Келп аж заскреготав зубами. О’Гир… командувач… Отже, іншого вибору в нього немає. Йому, Клопотові, доведеться зробити те, що досі він бачив лише в кошмарних снах.
Капітан Келп підвівся на лікті. Повітря над їхніми головами аж бриніло від «свинорильних» зарядів. Ще кілька хвилин — і гобліни вдеруться в торгцентр. Так, іншого виходу немає.
Клопіт зробив глибокий вдих.
— Гаразд, хлопці. Слухайте мене. Відступаємо! До Поліційної площі.
Поліціянти завмерли. Навіть Хроб перестав ридати. Відступати? Як це?
— Всі чули? — загорлав Клопіт. — Відступаємо! Без зброї ми не можемо утримувати вулиці. Всі відходимо!
Не звиклі до поразок поліціянти нерішуче почовгали до запасного виходу. Називайте це відступом, називайте тактичним маневром, але все одно то була втеча. І хто б міг подумати, що такий наказ віддасть сам капітан Клопіт Келп?
Артеміс і його супутники добулися до прихистку — до приміщення терміналу. Холлі здійснила Цю мандрівку на Лаккеєвому плечі. Спочатку вона протестувала на весь голос — аж поки командувач не звелів їй замовкнути.
— Ти щойно перенесла складну операцію, — пояснив він. — Тож угамуйся та займися лікувальною гімнастикою.
Нині було необхідно, щоб Холлі постійно розминала пальця — аби правильно зрослися сухожилля. Вона повинна була виконувати всі ті рухи, які її палець найчастіше виконував до поранення. Особливо важливо було удавати, ніби натискаєш на спусковий гачок.
Вони скупчилися довкола світляного куба в порожній залі відправлення.
— А вода тут є? — запитала Холлі. — Після того зцілення дуже хочеться пити.
Корч підморгнув їй — що траплялося з ним нечасто.
— Зараз я покажу тобі один маленький фокус, якого навчився ще замолоду під час польових операцій.
Командувач зняв зі свого пояса великий патрон із тупим носом. Зроблений начебто з плексигласу, він був заповнений якоюсь прозорою рідиною.
— Цим не нап’єшся, — зауважив Лаккей.
— А води в ньому більше, ніж ти гадаєш. Це так званий гідропатрон, чи то мініатюрний вогнегасник. Вода тут перебуває у стисненому стані, щоб займати якомога менше об’єму. Вистрілюєш цим патроном у вогонь, і вода від удару переходить у свій звичайний, нестиснений стан. У гідропатроні півлітра води. Ці півлітра загасять пожежу краще за сто літрів. Ми називаємо ці штуковини «шипучками».
— Чудово, — сухо зауважив Артеміс. — Але з чого ви ним вистрелите? Вашу зброю виведено з ладу.
— А тут нам і не треба зброї, — осміхнувся Корч, дістаючи великого ножа. — «Шипучку» можна приводити в дію і в ручному режимі.
Спрямувавши тупий кінець патрона в казанок, командувач лезом ножа сколупнув накривку. Шипучий струмінь линув у посудину.
— Пригощайся, капітане. І хай хто посміє сказати, ніби я не дбаю про своїх підлеглих.
— Розумно придумано, — визнав Артеміс.
— А ще й як зручно, — провадив командувач, кладучи порожню «шипучку» до кишені. — Цей гідропатрон можна використовувати багато разів. Якщо я кину капсулу в кучугуру, компресор вмить набере витрачену кількість води. А найдужче при цьому задоволений О’Гир — бо так ми уникаємо розтринькування поліційного майна.
Холлі зробила один великий ковток, і незабаром щоки її знову зайнялися здоровим рум’янцем.
— Отже, ми потрапили в засідку тріади, — задумано мовила ельфиня. — І що б це все могло означати?
— Гадаю, десь стався витік інформації, — відповів Артеміс, гріючи руки біля світляного куба. — Мені здавалося, наша операція надсекретна. Навіть ваша Рада нічого про це не знала. І всі, хто був у курсі справи, перебувають, до речі, тут — за винятком того кентавра.