Холлі скочила на ноги.
— О’Гир? Цього не може бути!
Артеміс примирливо підніс руки догори.
— Я просто намагаюсь міркувати логічно. І тільки.
— Однак усе це лиш припущення, — втрутився у розмову Корч. — Нам треба оцінити наше становище. Що ми маємо й що знаємо напевне?
Лаккей схвально кивнув головою. Командувач йому подобався — солдат розумів солдата.
Корч сам і відповів на своє запитання:
— Ми все ще маємо шатл, якщо, звісно, він не замінований. Маємо буфет, повен харчів. Їжа переважно з Атлантиди, тож звикайте до риби й кальмарів.
— А що ми знаємо? — запитала Холлі.
Тут ініціативу перехопив Артеміс.
— Ми знаємо, що гобліни мають інформатора в поліції, — сказав він. — А ще нам відомо, що гобліни намагались усунути голову Легіону, — з чого робимо висновок, що наразі Б’ва Кел намагається знищити тіло, себто сам Легіон, і захопити владу. Причому найкращий шанс на успіх вони б мали, якби обидві ці операції провели одночасно.
Холлі замислено пожувала губу:
— І це означає…
— Це означає, що наразі, можливо, під землею відбувається збройний переворот.
— Б’ва Кел проти поліції? — засміялася Холлі. — Куди їй!
— За нормальних умов так би воно й було, — визнав Артеміс. — Але якщо вашу тутешню зброю виведено з ладу…
— То виведено з ладу й тамтешню, — договорив за хлопця Корч. — Теоретично.
Артеміс майже впритул наблизився до куба.
— Ось візьмімо найгірший сценарій, — запропонував він. — Б’ва Кел захопила Гавань, членів Ради вбито чи ув’язнено… Сказати щиро, вельми похмура картина.
Ніхто з ельфів не озвався. Картина була не просто похмура. Швидше тут ішлося про кінець світу.
Навіть Артеміс трохи підупав духом. Така ситуація ніяк не сприяла успіхові операції з визволення його батька.
— Я пропоную трохи тут відпочити, взяти дещо з харчів і, коли небо вкриється хмарами, вирушати в напрямку Мурманська. Лаккей зможе обшукати помешкання цього Васікіна. Що, коли нам поталанить і ми знайдемо там мого батька? Я розумію, що тепер, коли ваші бластери не діють, у нас менше шансів на успіх. Але ж на нашому боці все ще залишається фактор несподіваності, який треба тільки використати…
На якусь хвилину запала тиша, ніякова мовчанка. Ніхто не хотів засмучувати хлопця.
— Артемісе, — нарешті заговорив Лаккей, поклавши руку хазяїнові на плече. — Нині ми не готові виступити проти мафії. У нас немає зброї, а наші колеги мусять повернутися під землю, тож ми лишаємося ще й без їхніх чарів. Якщо ми підемо в Мурманськ тепер, то звідти ми не повернемось. Жоден з нас не повернеться.
Артеміс невідривно вдивлявся в центр куба.
— Але ж мій батько так близько, Лаккею. Як я можу відступити тепер?
Навіть Холлі була зворушена рішучістю юного Фаула і його прагненням діяти, не зважаючи ні на що. І вона була певна, що цього разу Артеміс не намагається ніким маніпулювати. Він просто був хлопчиком, що знудьгувався, стужився за батьком. Чи то ослабли її захисні рефлекси? Так чи так, а ельфиня відчула, що їй жаль хлопця.
— Ми не відступаємо, Артемісе, — тихо мовила вона. — Ми перегруповуємось. А це зовсім інша річ. Згадай: найтемніша година буває перед світанком.
Артеміс підвів на неї очі.
— Яким світанком? Згадай: ми в Арктиці!
О’Гир лютував. Причому на самого себе. Він стільки понапихав усіляких паролів та кодів безпеки у свої системи, а Опал Кобой так легко сюди проникла й захопила всю мережу. Та ще й поліція відшкодувала їй усі видатки!
Утім, кентавр не міг не захоплюватися витримкою своєї супротивниці. Подала заявку на модернізаційний контракт, запропонувала найнижчу вартість. І поліція залюбки впустила її у свої найсекретніші приміщення, а Опал понатулювала скрізь своїх шпигунських камер і ще й повписувала їх до загального рахунку, щоб Легіон усе їй оплатив!
О’Гир навмання понатискав на різні кнопки-клавіші. Ніщо не відгукнулось. Що ж, нічого дивного. Звісно, Опал Кобой закільцювала всю систему на себе, жодного оптиковолоконного кабеля, певне, не пропустила. Можливо, навіть цієї миті вона за ним стежить і тішиться. О’Гир уявив собі, як Опал, його найталановитіша суперниця, умостилася в своєму патентованому кріслі на повітряній подушці й хихоче-регоче, дивлячись на плазмовий екран і насолоджуючись приниженням геніального кентавра.
О’Гир аж загарчав. Ну, гаразд, їй пощастило разок захопити його зненацька, але більше він їй такої втіхи не подарує. Він не стане побиватися-розбиватися, щоб розважити Опал Кобой. Хоча… можливо, саме так і треба робити?