Мульч, щоправда, уже багато місяців тієї глини й на зуб не брав, але скількись там бульбашок газів приберіг — так, про всяк випадок.
Собаки приготувалися до нападу. Слина цівками стікала з їхніх пащ. Ось зараз Мульча роздеруть на шматочки. Гном зосередився. В животі звично забулькотало, заклекотало, його почало роздувати. Відчуття було таке, ніби там, у животі, відбувався раунд гном’ячої боротьби без правил. Мульч міцно зціпив зуби. Викид обіцяв бути особливо потужний.
Дресирувальник свиснув у футбольний свисток. Собаки рвонули вперед, мов дві нестримні зубаті торпеди. Але цієї самої миті Мульч випустив струмінь газу, що продірявив штучну зебру, а самого «каноніра» підкинув до самої стелі. Там його пори, що жадали води, й присмокталися. Мульч урятувався — на якусь мить.
Німецькі вівчарки дуже здивувалися. За свою собачу кар’єру вони скуштували, які на смак практично всі створіння в їхньому харчовому ланцюзі. Але це було щось цілком нове! І не вельми приємне. Як тут не нагадати читачеві, що собачі носи куди чутливіші за людські.
Собачий тренер свистів і свистів, але всяку владу над своїми підопічними (якщо він мав її взагалі) він утратив тієї самої миті, коли Мульч злетів під стелю на струмені власних газів. Ось собаки прочхалися і ну підскакувати, хижо клацаючи зубами.
Мульч судомно ковтнув слину. Собаки розумніші за середньостатистичного гобліна. За якусь хвилину вони додумаються, що треба вилізти на диван чи стілець, стрибнути звідти і схопити жертву.
Мульч кинувся до вікна, але собачник у ватянці випередив його й загородив собою дірку в склі. А ще Мульч помітив, що той чолов’яга порпається біля пояса, намагаючись зняти якусь зброю. Це вже було так небезпечно, що далі нікуди. Гноми відзначаються численними талантами, але, на жаль, вони не куленепробивні.
А тут, як на те, зі спальні вибігла й сама Меґгі Ві, вимахуючи хромованою бейсбольною битою. Це була якась зовсім не така Меґгі Ві, яку звикла бачити публіка. Обличчя її вкривала страхітлива зелена маска, а під очима були приліплені пакетики з-під випитого чаю.
— Ага, спіймався, пан Голлівудський Злодій! — радісно заверещала вона. — Не порятують тебе й твої присоси!
Мульч збагнув, що з його кар’єрою колекціонера «Оскарів» покінчено. Байдуже, пощастить йому втекти чи ні, а вранці лос-анджелеська поліція переловить і допитає всіх місцевих карликів.
Лишилася Мульчеві тільки одна-єдина карта в рукаві — володіння мовами. Кожен представник Чарівного Народу, ельф чи гном, піксі чи спрайт, має вроджену схильність до мов, оскільки всі мови пішли колись від гном’ячої, і це можна простежити й довести. Від гном’ячої пішла, звісно, й мова американських собак.
— Арф, — прогарчав Мульч. — Арф, ррр, гав-гав!
Пси завмерли, причому один з них спробував завмерти у стрибку й звалився на спину товаришеві. Кілька секунд вівчарки жували одна одній хвости, аж поки згадали, що на стелі висить якась істота, котра тільки-но їх обгавкала. Акцент, що й казати, жахливий, щось середньоєвропейське. Але мова все ж таки загалом собача.
— Аруф? — перепитала вівчарка номер один. — Шо ти каиш?
Мульч показав на дресирувальника.
— Вуф арфі аррууф! У того чоловіка за пазухою схована велика кістка! — прогавкав він чистісінькою собачою мовою.
Німецькі вівчарки кинулися на свого учителя-мучителя, Мульч шаснув у дірку в вікні, Меґґі Ві зарепетувала так пронизливо, що її косметична маска вся розтріскалась, пакетики з-під чаю попадали на підлогу. А Мульч, хоча й усвідомлював, що цей розділ його кар’єри дописано до кінця, відчував неабияку втіху. Адже пазуху йому так приємно відтягував «Оскар», який ще хвилину тому належав уславленій Ямайці.
До вибуху гранат лишалося двадцять секунд, а командувач усе ще тулився до стіни шахти. Індивідуальних крил у шатлі вони не мали, та коли б і мали, вже ніхто не встиг би вилетіти. Якщо не затягти Корча у корабель протягом кількох секунд, вибух зірве його зі стіни й жбурне в безодню. Командувач стане купкою попелу, якій не допоможуть жодні чари. Тож залишався тільки один вихід. Доведеться капітанові Куць удатися до магнітних затискачів.