— Гей, капітане! — затріскотів у навушниках Пустомолів голос. Може, мені облетіти її ще раз, щоб оглянути все ближче?
Портативні термосканери мали одну ваду — промені різко слабшали з відстанню.
— Гаразд, Куре. Зроби, про всяк випадок, ще одне коло. Але будь обачний.
— Не турбуйся, Холлі. Я знаю: Кур потрібен тобі ціленький, в одній особі. Будь певна, я не розсиплюсь на декількох Курів!
Холлі вже набрала в груди повітря, аби приструнчити зухвальця, але слова застрягли в горлі. На екрані… щось рухалось!
— Куре, ти бачиш це?
— Підтверджую, капітане. Я це бачу, але не доберу, що воно таке.
Холлі збільшила відповідну ділянку екрана. Там, на другому рівні, рухались якісь дві істоти. Постаті були забарвлені в сіре!
— Куре, залишайся на місці. Продовжуй сканування.
Забарвлені в сіре? Але ж як може рухатися сіре? Сіра барва означає, що воно мертве, не живе. Сіре не виділяє тепла, воно холодне, як могила. І все ж таки…
— Приготуйся до бою, рядовий Пустомоле! Можливо, то — ворог.
Холлі увімкнула канал зв’язку з поліційним штабом. О’Гир, технічний чудодій, що працював на Корпус, безперечно, мав би стежити за даними, які надходили від офіцерів, котрі сиділи в засідках.
— О’Гире, ти стежиш?
— Авжеж, Холлі, — відгукнувся кентавр. — Якраз виводжу твій сигнал на головний екран.
— І що ти думаєш про ті сірі тіні? Сіре — і рухається? Зроду не бачила нічого подібного.
— І я не бачив.
Запала коротка мовчанка, яку порушувало тільки клацання клавіатури.
— Можливі два пояснення, — нарешті озвався знову О’Гир. — Перше: це може бути збій в роботі апаратури. Скажімо, проникли фантомні образи з якоїсь іншої системи. Як радіоперешкоди.
— А друге?
— Друге пояснення настільки безглузде, що й озвучувати його не хочеться.
— Та зроби вже ласку, О’Гире, озвуч. Особисто для мене.
— Ну, хоч би як смішно це звучало… Хтось якось зумів перехитрувати мою систему.
Холлі зблідла. Коли вже сам О Тир припускає таку можливість, значить, його припущення майже напевне правильне. Вона вимкнула зв’язок із кентавром і знов викликала рядового Пустомола.
— Куре! Негайно забирайся звідтіля! Вшивайся! Швидко!
Але спрайт куди більше думав про те, як би справити краще враження на гарненького капітана, тож не відразу оцінив серйозність свого становища.
— Та заспокойся, Холлі. Я ж спрайт, а спрайта нікому не підстрелити!
І саме цієї миті пітьму тунелю розірвав постріл. У Пустомоловому крилі утворилася дірка завбільшки як кулак.
Холлі швидко засунула «Нейтрино-2000» в кобуру й знову зв’язалася зі штабом.
— Код чотирнадцять, повторюю, код чотирнадцять, — швидко заговорила вона в мікрофон свого шолома. — Корпус зазнає втрат. Корпус зазнає втрат. Ми опинилися під обстрілом. Шахта Е37. Негайно висилайте медиків-чудодіїв і підкріплення!
Холлі відчинила люк і по тросу ковзнула в тунель. Сховавшись за статуєю Фронда, першого ельфійського короля, вона оцінила обстановку. Кур лежав на купі сміття по той бік вулиці. Кепські справи. Падаючи, Кур ударився головою об зубчасті рештки низької стіни, і тепер на його шоломі збоку видніла препогана прим’ятина. Зв’язок, звісно ж, не працював.
Необхідно було дістатися до нього якомога швидше, а то Курові Пустомолу капець. Цілющі здатності спрайтів вельми обмежені. Своїми чарами вони можуть хіба що видалити бородавку, але великі, серйозні рани їм не до снаги.
— Перемикаю тебе на командувача, — мовив їй у вухо голос О’Гира. — Залишайся на зв’язку.
Радіохвилі донесли до неї рипучий голос командувача Корча. Його тон свідчив: командувач аж ніяк не в найліпшому настрої. Воно й не дивно.
— Капітане Куць! Наказую утримувати зайняту позицію до прибуття підкріплення.
— Не згодна, командувачу. Кур поранений. Я повинна надати йому допомогу.
— Холлі, капітан Келп прибуває з хвилини на хвилину. Утримуй позицію. Повторюю: утримуй позицію.
Холлі за своїм заборолом аж зубами заскреготала з досади. І так її кар’єра в Корпусі повисла на волосині, а тут іще й це. Аби врятувати рядового Кура Пустомола, їй треба порушити прямий наказ командувача.
Корч мовби відчув її вагання.
— Холлі, вислухай мене. Не знаю, чим там по вас гатять, але та штука легко пробила Пустомолові крило. Від неї захисний костюм тебе не порятує. Тож сиди на місці й дожидай капітана Келпа.
Капітан Келп… Чи не найфанатичніший офіцер у Корпусі, уславився тим, що вибрав собі ім’я Клопіт на випускній церемонії. Та хоч би хто, Клопіт Келп чи який інший офіцер, поспішав їй на допомогу, а тут не можна було втрачати ні секунди.