— Тихо! Чуєте? Що це за шум?
Усі прислухались. Шум долинав десь ізнизу — мов який велет прочищав горлянку.
Холлі викликала на екран дані відеокамер, установлених на кілі «човника».
— Викид, — оголосила ельфиня. — Дуже потужний. Підпалить нам пір’ячко на хвості будь-якої миті.
Скеля перед ними стогнала й тріщала, постійно то розширяючись, то стискаючись. Тріщини відкривалися, мов гігантські пащі, всіяні чорними зубами.
— Ось вона! — крикнув Мульч. — Залітай хутчіш! Бо ця тріщина закриється швидше, ніж у черв’яка-смердюха…
— Не влізем! — огризнулася Холлі. — Це тобі шатл, а не гладкий гном на крадених крилах!
А Мульч і не образився — такий був переляканий.
— Та ти заводь його! Далі буде ширше.
За інших обставин Холлі неодмінно дочекалася б Корчевого дозволу — але в справі польотів саме вона була найбільший авторитет. Це ж була її рідна стихія. Ніхто не міг сперечатися з капітаном Куць, коли вона сиділа за пультом управління шатла.
Ось тріщина здригнулася і розширилася ще на метр.
Холлі зціпила зуби.
— Ану міцніше тримайтесь за свої вуха! — крикнула вона й дала турбоприскорювачам повну потужність.
Пасажири похапались за бильця своїх крісел, а дехто навіть заплющив очі. Але тільки не Артеміс.
Він не міг. Було щось хворобливо захопливе у польоті на шаленій швидкості тунелем, не позначеним на жодній карті. І покладатися вони могли тільки на обіцянку гнома-клептомана, що в кінці того тунелю буде світло надії на порятунок.
Усю свою увагу Холлі зосередила на приладах. Установлені на корпусі шатла численні камери й датчики передавали інформацію на екрани перед її очима, говорили їй на різні голоси. Сонар мов збожеволів — його сигнали злилися в суцільне виття. Нерухомі галогенні фари висвітлювали картини, що були одна кошмарніша за іншу, а лазерний радар викреслював на темному екрані тривимірну схему маршруту. Було ще, звісно, й кварцове лобове скло, але через товстий шар скельної пилюги й дрібних уламків годі було хоч що-небудь розгледіти неозброєним оком.
— Температура підвищується, — пробурмотіла Холлі, кинувши погляд на екран кормових датчиків.
Жовтогарячий стовп магми здійнявся біля устя тріщини, закинувши й туди частину лави.
То була відчайдушна гонитва. Тріщина закривалася відразу ж за кормою і відкривалася просто перед носом шатла. Стояв оглушливий гуркіт. Уявіть собі грім у… бульбашці!
Мульч заткнув вуха.
— Наступного разу, — прокричав він, — я краще згоджусь на Вийвовка!
— Сиди тихо, каторжна душе! — гаркнув Корч. — Ти сам підкинув цю ідею.
Їхню суперечку урвав моторошний скрегіт, повз лобове скло пролетів сніп вогняних іскор.
— Перепрошую, — вибачилась капітан Куць. — Це нам зірвало антену.
Вона поклала шатл набік, насилу протискаючись поміж двох плит, що саме сходилися докупи. Магма швидко розігрівала їх, змушуючи розширятись і зближуватись. Один із зазублених країв зачепив корму шатла, і плити з жахливим гуркотом зіштовхнулись. Мов який гігант плеснув у долоні. Лаккей судомно стискав у руках свого улюбленого «Зіґ Зауера» — це трохи додавало йому впевненості.
І раптом шатл опинився на волі — вони проскочили! Корабель по спіралі поплив до трьох величезних титанових стрижнів.
— Он вони! — видихнув Мульч. — Фундаментні балки!
Холлі зморено закотила очі.
— Невже й справді? — простогнала ельфиня, вистрілюючи швартувальними захватами.
Мульч намалював їм іще одну схему. Виглядала вона, як дуже покручена зміюка.
— Нас веде ідіот з олівцем у руці, — оманливо спокійним голосом промовив Корч.
— Але ж я привів вас сюди, під самі лабораторії, хіба ні, Джуліусе? — ображено огризнувся гном.
Холлі саме допивала останню пляшку мінеральної води, третину її виливши собі на голову.
— Не треба так швидко надувати губки, пане гноме, — дорікнула ельфиня. — Наскільки я розумію, ми застрягли чи не в самому центрі Землі, без зв’язку та без жодного виходу.
Мульч боязко відступив від неї на крок.
— Я розумію, всі ви перенапружені після небезпечного польоту. Пропоную всім трішки заспокоїтись, гаразд?
Але заспокоюватися чомусь ніхто не збирався. Навіть Артеміс виглядав трохи приголомшеним після такого випробування, а Лаккей досі не випускав з рук свого «Зіґ Зауера».
— Найтяжче лишилося позаду. Ми дісталися до підвалин. І перед нами єдиний шлях — нагору.
— Та що ти кажеш, каторжнику? — іронічно перепитав Корч. — І як же саме ти пропонуєш туди проникнути?