Холлі засунула руку в дірку.
— Є повітряні потоки. За стільки років тиск повітря з міста вирівняв тиск у цій печері. А то б зробилися з нас плескатики, мов скатики.
— Зрозуміло, — відповіли командувач і тілоохоронець. Обидва збрехали.
Мульч розщебнув свого заднього клапана.
— Я прориюсь до самого верху, а там зачекаю на вас. Ви ж тут повідкидайте, скільки зможете, того, що вилітатиме з дірки. Стінки я обмазуватиму переробленою глиною, щоб тунель не заліпився знову й щоб був вам прохід.
Артеміс застогнав. Йому просто нестерпна була сама ідея: лізти крізь перероблену Мульчем глину! Тільки думка про батька штовхала його вперед.
Гном заліз у дірку в колоні.
— Розійдись! — скомандував він і розчахнув щелепи.
Лаккей умить відскочив набік — ні, більше вже він не підставиться під удар гном’ячих газів!
Мить — і Мульч до пояса зник у титановій колоні. За кілька секунд його й зовсім не стало видно. Опора затремтіла, видаючи чудні й не вельми апетитні звуки. Шматки глини ударялися об металеві стіни. Із дірки полетіли назовні глина й усякі уламки — їх викидало дужим потоком повітря.
— Оце так-так! — захоплено прошепотів хлопець. — Та з десятком таких, як він, я б пограбував навіть неприступний Форт-Нокс. Та що там Форт-Нокс…
— Не смій про таке й думати! — суворо застеріг Корч. А тоді обернувся до Лаккея. — Отже, що ми маємо?
Тілоохоронець дістав свого пістолета.
— Один пістолет «Зіг Зауер» із дванадцятьма набоями в обоймі. Це все. Але пістолет я залишаю собі, оскільки жодне з вас його навіть не підніме. Ви двоє озброїтеся чим-небудь по дорозі.
— А я? — запитав Артеміс, хоча й так знав, яка буде відповідь.
Лаккей подивився хазяїнові в вічі.
— А ви, пане, залишитеся тут. Це ж військова операція. Там ви тільки марно загинете, а допомогти нам не зможете нічим.
— Але ж…
— Моя робота — захищати вас, Артемісе, а тут, здається, найбезпечніше місце на всій планеті.
Артеміс не став більше сперечатися. Слуга висловив те, що й так уже прокручувалося в його голові. Часом геніальність — важкий тягар…
— Гаразд, Лаккею. Я зачекаю на вас тут. Якщо тільки не…
Лаккеєві очі звузились.
— Якщо тільки не що?
— Якщо тільки я чого-небудь не придумаю.
Становище у штаб-квартирі поліції було майже безнадійне. Бійців Легіону, які ще залишилися, капітан Келп розташував колом — поліціянти залягли за перевернутими робочими станціями. Гобліни посилали залп за залпом у розбиті двері, а у медиків-чудодіїв не зосталося й краплини зцілювальних чарів. Отож поранені так і лишалися пораненими — спливали кров’ю.
Члени Ради безпорадно тулились за спинами бійців. Усі — за винятком командувача льотного відділення Віняї, яка наполягла, щоб і їй видали електричну гвинтівку. І поки що вона жодного разу не схибила.
Техніки все так само гарячково підбирали коди доступу до кабінету, де замкнувся «зрадник»-кентавр. Але Клопіт Келп не надто сподівався на успіх. Якщо вже О’Гир замкнув двері, то тільки він і міг їх відімкнути.
Ну, а «зрадникові»-кентавру лишалося тільки стукати кулаками та тупотіти копитами в безсилій люті. Жорстокий Дрюк зумисне зробив так, щоб О’Гир міг спостерігати перебіг битви крізь непробивне скло своєї кімнати.
Здається, жодної надії вже не було. Навіть якщо Джуліус і Холлі отримали його послання, вже надто пізно було зарадити біді. В горлянці О Тирові пересохло, губи потріскалися. Все його зрадило. Його комп’ютер, його інтелект, навіть його вбивчий сарказм. Усе…
Щось мокре плюхнулося Лаккеєві на маківку.
— Що це було? — просичав він у бік Холлі, яка замикала вервечку.
— Краще й не питай, — прохрипіла йому капітан Куць.
Сморід стояв нестерпний — навіть фільтри поліційного шолома не могли дати йому ради.
Вміст опори прів-бродив протягом цілого сторіччя, але, судячи з запаху, лишився таким самим отруйним, як і того дня, коли його туди залито. Коли не став ще отруйнішим. «Принаймні, — втішав себе тілоохоронець, — мені не доводиться це жувати».
Очолював процесію Корч, розганяючи непроглядну пітьму порожнистої колони міні-прожектором свого шолома. Опора здіймалася під кутом сорока градусів, а всередині її, через рівні проміжки, були пороблені жолобки для кріплення титанового наповнювача.
Мульч бездоганно виконував свою роботу — переробляв вміст колони-труби. Але ж відходи повинні були десь діватися. Хоча слід віддати Мульчеві належне: він ретельно все пережовував, щоб не лишалось завеликих неперетравлених шматків.