Дрюк швидко підійшов до головного пульта управління й вимкнув трансляцію. Опал ні в якому разі не повинна почути подальших його слів про неї. Особливо про трагічний нещасливий випадок. Доведеться згодом вирізати цей шматок. А решта не мала жодної ваги. Все йшло за планом.
— Зрада! — ще раз просичав Кривобік.
— Гаразд, — погодився Дрюк. — Хай буде зрада. — І тут-таки звелів: — Комп’ютере, увімкнути ДНК-гармати. Дозвіл — Дрюк Г. Альфа, альфа, два, два.
Опал захоплено крутнулася на своєму кріслі, в захваті заплескала в долоньки. Дрюк Глодів був та-аки-и-ий потворний, але ж, до того, ще й та-аки-и-ий порочний!
По всіх приміщеннях «Лабораторій Кобой» автоматичні ДНК-гармати ожили на своїх лафетах і швидко здійснили самодіагностику. Система була справна, за винятком незначного витоку плазми в оперативному центрі. А потім, гармати, не гаючись, узялися виконувати закладену в них програму, паралізуючи ДНК всіх навколишніх гоблінів зі швидкістю десять об’єктів за секунду.
Операція відбулася швидко і, як і все, за що бралася Опал Кобой, ефективно. Менше ніж за п’ять секунд гармати знову завмерли на своїх лафетах. Завдання виконано. Загальний підсумок — двісті паралізованих гобліняк.
— Оце так! — мовила Холлі, переступаючи через тіла гоблінів, що лежали рядами й гучно хропіли. — А я вже думала, нам край.
— І не кажи, — погодився Корч.
Дрюк копнув ногою одерев’яніле тіло Сплюня.
— Як бачиш, Артемісе Фауле, ти не звершив жодного подвигу, а тільки даремно занапастив своє життя, — мовив він, видобуваючи з кобури свого «Зуха». — Твої друзі там, за дверима, ти тут, гоблінів паралізовано, й незабаром їхню пам’ять буде стерто, причому особливо небезпечними для здоров’я препаратами. Все йде так, як я й задумав. — Він усміхнувся до Опал, що ширяла над ними. — Точніше, як ми задумали.
Опал і собі усміхнулася.
В іншій ситуації Артеміс не втерпів би й зронив яке-небудь дошкульне зауваження. Але наразі всі його думки поглинала смерть, що дивилася йому в обличчя.
— Зараз я перепрограмую гармати на знищення твоїх друзів, далі поверну поліції контроль над зброєю і зрештою завоюю світ. І ніхто вже не вдереться сюди, не втрутиться й не зупинить мене.
Не варто розкидатися такими словами, особливо коли ти лиходій, якого світ не бачив. Так можна й біду на власну голову накликати.
Лаккей промчав коридором і приєднався до Холлі й Корча, які стояли за дверима оперативного центру «Лабораторій Кобой». Крізь кварцове скло дверей він побачив… Артеміса! Там стояв його хазяїн, і в нього цілився бластером якийсь потворний ельф! Отже, попри всі Лаккеєві настанови й застороги, панич Артеміс таки зумів опинитися у смертельній небезпеці… Ну і як тілоохоронцеві виконати свій обов’язок, коли його підопічний так і норовить стрибнути у ведмежу яму?
Лаккеєва кров зануртувала. Вірного тілоохоронця відділяли від його хазяїна самі лиш невеличкі двері. Хай і броньовані, але призначені стримувати тільки ельфів з їхніми бластерами. Лаккей відступив на кілька кроків.
Холлі здогадалася, що той задумав.
— І не намагайся! — застерегла ельфиня. — Ці двері спеціально укріплено.
Але тілоохоронець не відповів. Бо вже й не міг говорити. Цивілізований Лаккей потонув у морі адреналіну й грубої сили, а натомість з’явився Лаккей первісний.
Із диким риком велетень-тілоохоронець кинувся в атаку на двері, зосередивши всю свою неймовірну силу в правому плечі. Такий удар міг збити з ніг гіпопотама середньої величини. Що ж, ті двері успішно відбивали пряме влучання бластера й помірний фізичний натиск, однак на лаккеєстійкість їх же не випробовували. Броня зім’ялась, мов звичайнісінька фольга.
Інерція винесла Лаккея на саму середину зали.
Слідом за ним у приміщення заскочили й Холлі та Корч, що зупинилися лиш для того, щоб підібрати «свинорили», які валялися біля паралізованих гоблінів.
Дрюк відреагував миттєво. Схопивши Артеміса за горлянку, він виставив хлопця перед собою як щит.
— Усім ні з місця, а то я вб’ю цього багноїда!
Але Лаккей не почув нічого. Його остання розумна думка була: «Будь-що знешкодити того ельфа!» І тепер це була і єдина мета його життя. Простягши руки, він рвонув уперед.
Холлі відчайдушно стрибнула й вчепилась за Лаккеїв пояс, але тілоохоронець ніби й не помітив, що на ньому хтось повис.