— Дозвольте мені це зробити, — сказала, усміхаючись, ельфиня. — Це дасть мені особливу втіху.
І спрямувала струмінь смердючої піни просто на Артеміса. За кілька секунд хлопець став схожий на підталого сніговика. Капітан Куць весело засміялася. Ну хто сказав, що поліційна служба нудна та безвідрадна?
Щойно активована плазма замкнула пульт дистанційного управління, котрий лежав у Дрюковій кишені, як ураз ожила, запрацювала О’Гирова комп’ютерна система. Не гаючи ані секунди, кентавр активував підшкірне снодійне, введене тим гоблінам, котрі вже раз порушили закон. Це позбавило Б’ва Кел одразу половини бійців. Далі він перепрограмував поліційні ДНК-гармати, встановлені на Поліційній площі, на несмертельні паралізувальні постріли, й за кілька секунд усе скінчилося.
Найперше, що надумав капітан Келп, — це зробити перекличку своєму війську.
— Негайно доповісти про втрати! — загорлав він, перекрикуючи жахливий гармидер.
Командири підрозділів по черзі доповіли, що фатальних втрат немає, а є тільки легкі поранення.
— І нам таки добряче поталанило, — додав один з медиків-чудодіїв. — Бо в цій будівлі не лишилося жодної краплини чарів. Навіть жодного медичного пакета. Якби ще кого з бійців підстрелили, то так би й лишився лежати…
Потім Клопіт подивився на кабінет, де все так само ховався О’Гир. Погляд його не обіцяв нічого доброго.
О’Гир деполяризував кварцове скло й відкрив один з каналів зв’язку.
— Гей, хлопці! То не я заварив усю кашу, а Дрюк. А я всіх вас врятував. Уявляєте, я послав запис нашої з ним розмови на один мобільник, а зробити це було ой як нелегко! Та ви ж мені повинні медаль за це дати!
Клопіт Келп люто зціпив кулаки.
— Авжеж, О’Гире, вилазь-но сюди! Я тобі вліплю твою медаль!
Можливо, кентавр і не дуже знався на психології, але такі «спокусливі» обіцянки розрізняв досить добре.
— Е-е ні, дякую. Краще я ще трохи посиджу тут, поки повернеться командувач Корч. Він усе вам і роз’яснить.
Кентавр знову затемнив скло й зайнявся пошуком «жучків». Він був сповнений рішучості цілковито очистити систему від слідів шкідливих ручок Опал Кобой. Параноїк, скажете? Це він, О’Гир, параноїк? Та самі ви параноїки!
Розділ 14
БАТЬКІВ ДЕНЬ
Арктичне узбережжя між Мурманськом і Сєвероморськом скидалося на справжній цвинтар, де були поховані підводні човни могутнього колись радянського флоту. Понад сто атомних субмарин іржавіли в численних бухтах і фіордах, і тільки де-не-де знак небезпеки та мандрівний патруль перестерігали надто допитливих: тут зачаїлася смерть. Ночами над кладовищем мертвих кораблів мерехтіло загадкове світіння й чувся дивний гул — не треба було й напружувати очі та слух, щоб це побачити й почути.
Один із підводних човнів, похованих тут, називався «Союз». Це була збудована років тридцять тому субмарина класу «Тайфун» із наскрізь проіржавілим, дірявим реактором. Звісно, смертельно небезпечна для всього живого. Але саме сюди шеф мафії Бритва послав своїх слуг, щоб обміняти Артеміса Фаула-старшого на велику суму грошей.
Михаїл Васікін і Камар були геть не в захваті від цього доручення. Ось уже другу добу ниділи вони в капітанській каюті й думали-гадали, скільки ж свого життя вони втратили за цей час. Десять років? Чи більше?
Васікін закашлявся.
— Ти чуєш? — запитав він. — Я точно нажив собі тут якусь болячку. І це через радіацію, кажу тобі.
— Уся ця справа — одна велика дурість, — відповів Камар. — Малому Фаулові всього тринадцять років. Тринадцять! Він же ще пацан. Ну де він візьме п’ять мільйонів? Це просто божевілля!
Васікін підвівся й сів на койці.
— Знаєш, а може, й не зовсім так… Чував я всяке про нього. Подейкують, він має владу над темними силами.
— Над темними силами? То він чаклун? Знаєш що, стара бабо? Піди та засунь свою довбешку в реактор!
— Та ні ж, я правду кажу! Маю знайомого в Інтерполі, так-от у них уже заведено досьє на цього пацана. Уяви собі: тринадцять років, а на нього вже є досьє в Інтерполі! Ось мені тридцять сім, а Інтерпол і гадки не має про моє існування… — В голосі Васікіна звучали виразні нотки розчарування.
— Ну хай там досьє. А до чого тут чари?
— До чого? Мій інтерполівський знайомий божиться, що цього пацана Фаула бачили по всьому світу в один і той самий день. Ба навіть в одну й ту саму годину!