— Д’Арвіт! — лайнулася Холлі — й пірнула.
Мікронитки комбінезону трохи притупили відчуття холоду, але дуже швидко він візьме своє. Ельфиня знала, що за якихось кілька секунд її реакції сповільняться, а потім — шок.
Унизу побачила силует чоловіка. Блідий, мов привид, Фаул-старший повільно опускався в морські глибини. Холлі намацала ручки управління. Якщо дати завелику швидкість, можна проскочити повз нього. А дати замалу — можна й не дотягтися до того, кого треба врятувати. За такої низької температури ельфиня мала тільки одну спробу.
Холлі дала точно вираховане число обертів. Двигун задзижчав і занурив її на десять сажнів. Ідеальний розрахунок. Вона схопила Фаула-старшого за ремінь і швидко прищебнула до свого «місячного пояса». Він так і повис, зовсім не ворушився. Йому негайно потрібна була добряча порція чарів, і що швидше, то краще.
Холлі глянула вгору. Ополонку вже затягував тонкий поки що льодок. А раптом ще щось піде не так? Командувач щось кричав просто в Холліне вухо, але капітан Куць його не чула. Вона вся зосередилась на виконанні єдино важливого нині завдання: вирватися з ополонки, опинитися на сухій землі.
Кристали льоду затягували ополонку, мов павутина. Океан, здавалося, нізащо не хотів випускати Холлі й Фаула-старшого зі своїх крижаних обіймів.
«Ні, я просто так не здамся!» — затято подумала ельфиня і, націлившись на ополонку захищеною шоломом головою, дала крилам максимальний хід. Пробивши лід, Холлі та врятований описали велику дугу в повітрі й приземлилися на зледенілий ніс субмарини.
Барва обличчя Фаула-старшого перегукувалася з кольором довколишньої місцевості. Холлі стрибнула йому на груди, мов хижа кицька, й розірвала сорочку, щоб переконатися, чи справді там є рана. Броню підводного човна знову скропила кров, але належала вона Фаулові-меншому. Командувач Корч зняв накривку з гідропатрона й наполовину заповнив його кров’ю, взятою з Артемісової руки. При ударі «шипучка» збила Артемісового батька з ніг, забризкавши все довкола ясно-червоною рідиною. Вийшло дуже переконливо. Проте, звісно, падіння Фаула-старшого в крижані океанські води не входило до Артемісового плану.
Ні, набій «шипучка» не поранив старшого Фаула. Але Холін тепловізор свідчив, що серце чоловіка, якого вона врятувала, ледь тенькає. Ельфиня поклала свої долоні йому на груди.
— Зцілюй! — прошепотіла вона. — Зцілюй!
І блакитні чари потекли по її пальцях.
Артеміс не міг змусити себе дивитися на те, що зараз мало статися на субмарині. Чи ж спрацює його план? Що, коли гідропатрон уб’є його батька? І як тоді він, Артеміс, подивиться у вічі своїй матері?
— О ні! — вирвалось у Лаккея.
Артеміс умить опинився поруч.
— Що сталось?
— Пане, ваш батько впав у воду! Один з росіян скинув його за борт.
Хлопець застогнав. Від води така сама певна смерть, як і від кулі. Так він і побоювався — що станеться щось подібне.
Але Холлі вже летіла рятувати Фаула-старшого. Командувач Корч вів докладний репортаж про її дії.
— Так, чудово, вона підлітає… Вона над водою… Ти бачиш його, Холлі?
Жодної відповіді. Лише тріскотіння у навушниках.
— Яка обстановка, капітане? Доповідай!
Мовчанка.
— Холлі?
«Вона не відповідає, бо вже запізно, — подумав Артеміс. — Вона вже нічим не може йому допомогти — не може врятувати мого батька, і в усьому цьому винен я».
Похмурі його думки урвав Корч.
— Росіяни поспішно відходять, — повідомив командувач. — Холлі вже біля субмарини, зависла над ополонкою. Вона збирається пірнути. Холлі, що там у тебе? Ну ж бо, Холлі! Озвись!
Мовчанка. І тривала вона, здавалося, цілу вічність.
А тоді Холлі пробилася крізь кригу й злетіла вгору, мов який механізований дельфін. Швидко описавши велику дугу на тлі нічного полярного неба, вона здійснила посадку — не надто м’яку — на носі «Союзу».
— Вона витягла твого батька! — повідомив командувач.
Артеміс негайно натяг на голову запасного легіонського шолома, сподіваючись швидше почути Холлін голос. Опустивши забороло, він збільшив зображення настільки, що, здавалося, міг торкнутися батька. Потім хлопець побачив, як Холлі схилилася над Фаулом-старшим, як блакитні струминки чарів потекли з її пальців…