Доглядач полегшено зітхнув, немов побоювався, що Опал зможе якимось чином знешкодити його охоронців.
— Добре, добре,— сказав він, промокаючи свій високий лоб хусткою.— Відведіть її вниз. Не торкайтеся до труб і постарайтеся рідше дихати.
Піксі схопили Опал, немов згорнутий килим, і швидко поволокли з камери через вузький місток, що з’єднував коридор з камерами та основним приміщенням в’язниці, до службового ескалатора.
Опал посміхнулася за товстим свинцевим віконцем свого шолома.
Сьогодні дійсно був день, коли чоловіки носять її на руках.
Потім вона відправила уявне послання своєму молодшому «я» на поверхні нейтронної зірки.
— Я відчуваю тебе, сестро.
Кабінка підйомника опустилася крізь сотні метрів м’якого пісковика в маленьку камеру, викладену з надміцних матеріалів, здобутих з поверхні нейтронної зірки.
Опал зрозуміла, куди вони прибули, і хихикнула, згадавши дурненького ельфа, який запитав на лекції в інституті, із чого зроблені нейтронні зірки.
— З нейтронів, мій хлопчику,— гаркнув тоді професор Легумінус. — Із нейтронів! Це випливає з назви!
Камера була найдорожчою спорудою на планеті, хоча зовні більше походила на піч для випалювання цементу. На одному її кінці були двері підйомника, а на іншому — щось на зразок чотирьох труб для запуску ракет, а посередині камери стояв неймовірно товстий похмурий гном.
— Що за жарти? — пробурчав він, невдоволено трясучи животом.
Величезні піксі жбурнули Опал на сіру підлогу.
— Наказ, друже,— сказав один із них.— Засунь її в трубу.
Гном заперечливо похитав головою.
— Я нікого не засовуватиму в трубу. Ці труби призначені для стрижнів.
— Нам відомо,— вимовив другий охоронець, дуже гордий тим, що зумів запам’ятати інформацію, яку мав передати,— що один із реакторів вимкнено, тому труба має бути порожньою.
— Звучить непогано, здорованю, за винятком «має бути» наприкінці,— промовив гном, якого звали Колін Озкопі.— Але навіть якщо і так, мені потрібно знати, чи будуть наслідки того, що я засуну когось у трубу, гірші, ніж коли я його туди не засуну.
Щоб осмислити таку довгу і складну пропозицію, охоронцям знадобилося кілька хвилин. Але й тоді вони навряд чи змогли б щось відповісти, однак на допомогу їм прийшов дзвінок телефону Коліна.
— Хвилинку, — сказав Колін і глянув на вхідний номер. — Це Доглядач.
Колін зобразив на обличчі усмішку і ввічливо сказав у слухавку:
— Алло. Інженер Озкопі слухає.
Слухав Озкопі досить довго, іноді вставляючи «ага», а потім відключився.
— М-да, — вимовив він, тицьнувши носком черевика в антирадіаційний скафандр. — Мабуть, краще запхнути її в трубу.
Поліцейська Плаза, Небесне місто, ельфи
Піп помахав перед камерою своїм телефоном.
— Ти чуєш що-небудь? Тому що я — ні. Ніхто не відповідає, хоча в мене п’ять смужок — зв’язок, доступний по всій планеті. Прокляття, спробую зателефонувати на космічний корабель.
Холлі торкнула сенсор мікрофона.
— Ми все робимо настільки швидко, наскільки можливо. В даний момент Опал Кобой у камері підйомника. Нам потрібно ще тільки десять хвилин.
Піп проспівав противним голосом:
Ніколи не бреши, просто йди,
Не розповідай казки, або загримиш за ґрати.
Фоулі піймав себе на тому, що тихенько підспівує — це була пісенька з заставки мультика про Піпа та Кіпа. Холлі зиркнула на нього.
— Пробач,— знітився кентавр і замовк.
Артеміс починав утрачати терпіння від марних переговорів.
— Вони просто водять нас за носа, і зовсім не збираються звільняти Опал. Нам потрібно ушиватися, хоча б у зали шаттлів. Вони збудовані так, щоб витримувати навіть викиди магми.
— Ми й тут у безпеці,— заперечив Фоулі.— Реальна небезпека загрожує Атлантиді. Саме там інша Опал. Ти говорив, і я з тобою згоден, що серйозні вибухи, теоретично, можуть траплятися тільки з живими істотами.
— Теоретичні вибухи залишаються теоретичними, поки не підтверджені на практиці,— відповів Артеміс.— А з настільки багатьма...
Він обірвав фразу на середині, що було зовсім на нього не схоже, оскільки Артеміс не виносив неправильної мови і поганих манер. Він зблід як крейда і ляснув себе долонею по лобі.
— Дурню. Дурню. Фоулі, ми з тобою — два ідіоти. Я не очікував нестандартного мислення від офіцерів ЛЕП, але ти, ти...
Холлі впізнала цей тон. Вона чула його під час попередніх пригод, і, як правило, перед тим, як справа котилася до катастрофи.
— Що таке? — запитала вона, заздалегідь побоюючись, що відповідь може виявитися жахливою.