Батлер одягнув їх усіх у камуфляжну форму, яку дістав зі своєї шафи, і навіть змусив Артеміса розфарбувати обличчя чорними й оливковими смужками маслянистої фарби.
— Це справді необхідно? — невдоволено запитав Артеміс.
— Абсолютно,— відповів Батлер, енергійно наносячи фарбу.— Звичайно, ви можете залишитися тут і дати мені піти, після чого ви з Майлсом зможете відпочивати у своїх улюблених черевиках.
Артеміс проковтнув цю насмішку, справедливо розсудивши, що Батлер усе ще злегка ображений на нього за обман з лазером.
— Я обов’язково повинен іти, Батлере. Це суперлазер, а не яка-небудь іграшковії пукалка. У лазера складна активаційна система, і в мене немає часу пояснювати тобі, що за чим слід робити.
Батлер накинув на тендітні плечі Артеміса важкий бронежилет.
— ОК. Якщо ви повинні йти, то моє завдання — це подбати про вашу безпеку. Давайте укладемо угоду. Якщо ви не почнете скиглити з приводу важкості або марності цього бронежилета, а такі думки, я відчуваю, вже починають крутитися у ваших великих мізках, то я не буду знову згадувати про епізод із суперлазером. Домовилися?
«Цей жилет просто врізається в мої плечі,— подумав Артеміс.— І він дійсно такий важкий, що в ньому я не пере?жену і равлика».
Але відповів: «Домовилися».
Коли сконструйована Артемісом система безпеки доповіла про те, що по всьому периметру чисто, вони тісною групою вислизнули з кабінету, пробралися через кухню, минули двір та опинилися на алеї між стайнями.
Ніде не було жодного караульного, що здалося Батлеру дуже дивним.
— Я нічого не бачу. До цього часу Опал давно має знати, що ми вислизнули від її піратів.
— У неї не вистачає сил, які вона могла б задіяти,— прошепотіла Холлі.— Її головна мета — Брата, і біля них вона мусить тримати якомога більше берсерків, що охороняють її ззаду. Ми — мета номер два.
— Це буде її помилкою,— видихнув Артеміс, згинаючись під вагою свого бронежилета.— Артеміс Фаул ніколи не буде номером два.
— А мені здавалося, тебе звуть Артеміс Другий,— зіронізувала Холлі.
— Це зовсім інше. Я думав, ми на відповідальному завданні.
— Згодна,— вимовила Холлі, а потім обернулася до Батлера: — Це твоя єпархія, старий.
— Правильно,— погодився Батлер.— Я поведу групу.
Вони обережно і не поспішаючи перетнули маєток, насторожено вдивляючись у будь-яку живу істоту, що траплялася їм по дорозі. Берсерки могли опинитися в будь-якому хробакові або великому цвіркуні, яких у маєтку Фаулів водилося безліч — ночами вони влаштовували цілі концерти під місяцем.
— Намагайтеся не наступати на цвіркунів,— попросив Артеміс.— Матуся обожнює їх слухати.
Надзвичайно великим цвіркунам, про які йде мова, ентомологи з Дубліна дали прізвисько «джімініз» — це спотворене на ірландський манер «джезу домини», що латиною, у свою чергу, означає «чорт забирай!» Увесь рік джімініз траплялися тільки в маєтку Фаулів і тільки тут виростали неймовірно великими, іноді розміром із мишу. Тепер Артеміс розумів, що все це було побічним ефектом від випромінювання магічної сили, що просочувалася крізь землю. А от чого не знав Артеміс, так це того, що ця сила впливала на нервову систему цвіркунів таким чином, що вони починали відчувати певну симпатію до берсерків.
І ця симпатія виявлялася у цвіркунів не в тому, щоб, розсівшись уночі біля похідного вогнища, теревені розводити про легендарних і відважних ельфійських воїнів, а в агресивній реакції на все, що могло загрожувати берсеркам. Простіше кажучи, якщо Опал тебе не кохає, то і для цвіркунів ти поганий.
Побачивши на доріжці рій цвіркунів, Батлер почав повільно опускати на них ногу, чекаючи, що зараз цвіркуни заберуться геть. Вони залишилися на місці.
«Я ж їх зараз розчавлю,— подумав Батлер.— У мене немає часу на ігри із цими гарнюнями».
— Артемісе,— покликав він через плече.— Щось мені не подобаються ці джімініз.
Артеміс упав на коліна.
— Подивися, вони зовсім не виявляють природної обережності,— захоплено сказав він.— Поводяться так, ніби ми їм дуже не подобаємося. Обов’язково потрібно буде вивчити цей феномен у лабораторії.
Найбільший із цвіркунів розкрив щелепи, високо підстрибнув і вкусив Артеміса в коліно. Хоча зуби цвіркуна і не змогли проникнути крізь товсту камуфляжну тканину, приголомшений Артеміс відкинувся назад і напевно розтягнувся б, не підхопивши його вчасно Батлер.
— Давай відкладемо на деякий час твої лабораторні досліди,— запропонував він.
Артеміс заперечувати не став.
Нові цвіркуни злетіли в повітря.