У місячному світлі він побачив цвіркуна, що схопив його за ніс, і зумів підняти руку, щоб стиснути того пальцями. Тіло цвіркуна противно хруснуло в долоні Артеміса, і вперше в житті він відчув радість перемоги в рукопашному бою. Він був такий гордий собою, немов розчавив не одного, а всіх цих цвіркунів.
Рука, яка вхопила і врятувала його, звичайно ж, була рукою Батлера. Повернувшись, Артеміс побачив Холлі, яка звисала з іншої руки охоронця.
— Тепер вдихніть глибше,— наказав їм Батлер і жбурнув їх обох в озеро.
Через п’ять хвилин Артеміс, задихаючись, доплив до протилежного берега озера. Бронежилета на Артемісові вже не було. Нехай Батлер говорить все, що йому заманеться, але вибору в Артеміса не було — або скинути жилет, або потонути. А лежати куленепробивним на дні озера — це, знаєте, якось ні до чого.
Артеміс з радістю побачив Холлі і Батлера, які лежали обабіч нього і, здавалося, зовсім не захекались після запливу через озеро.
— Ми втратили цвіркунів, — сказав Батлер, від чого Холлі раптом дико розреготалася і почала втиратися рукавом свого комбінезона.
— Ми втратили цвіркунів! — повторила вона.— Навіть про них ти говориш жорстко.
— Я Батлер,— відповів він, змахуючи долонею воду зі свого коротко стриженого волосся. — Я завжди кажу жорстко. А тепер давай, вибирайся з води, феєчко.
Артемісу здавалося, що його одяг і черевики увібрали в себе половину озера, настільки важкими вони здалися йому, коли він насилу вибрався з води.
Артеміс часто придивлявся до того, як енергійно і красиво вистрибують із води на берег герої телесеріалів, але сам завжди насилу перевалювався через край басейну або шльопав по животі, вилазячи з річки. Його вихід з озера вийшов ще менш витонченим. Збоку Артеміс нагадував тюленя, що вибирався на берег. Підвестися йому допоміг Батлер, який підхопив його під лікоть.
— Скоріше, Артемісе. Ми втрачаємо час.
Артеміс випростався, відчуваючи, як з його штанів відрами стікає вода, що охолонула за ніч.
— Тут уже близько,— сказав Батлер.— Дві сотні метрів.
Артеміс завжди захоплювався умінням Батлера відсікати всі свої емоції. По суті, вони всі троє мали б зараз перебувати в шоці від того, що їм щойно довелося пережити, але Батлер, як завжди, відсунув усі неприємні спогади у дальній куточок своєї пам’яті — до них він зможе повернутися пізніше, коли небезпека опиниться позаду. Артемісу завжди додавало сил навіть відчуття поруч плеча Батлера.
— Тоді чого ми чекаємо? — запитав Артеміс і першим почав підніматися по схилу пагорба.
Звук цвіркунів затихав десь далеко позаду і незабаром потонув у шелесті вітру, що гойдав високі сосни. Жодної іншої вороже налаштованої тварини їм не зустрілося, і вони благополучно дісталися вершини пагорба, до сараю, який ніхто не охороняв.
А втім і справді, навіщо треба було охороняти його? Який горе-стратег буде переміщати свої сили з надійного будинку до якогось легкозаймистого сараю?
«Нарешті хоч крапелька щастя,— подумав Артеміє.— Іноді хитрощі приносять найбільше користі».
Ще раз доля піднесла їм подарунок уже всередині сараю, де Батлер витягнув з ящика з кодовим замком, пригвинченого до дальньої стінки, пістолет «зігзауер».
— Не один ти ховав дещо в цьому сараї,— сказав Батлер Артемісу, з неприхованим задоволенням перевіряючи пістолет.
— Чудово,— сухо зауважила Холлі.— Тепер ми зможемо перестріляти дюжину коників.
— Цвіркунів,— поправив Артеміє.— Але давайте краще піднімемо в небо цей глайдер і пропалимо велику дірку в планах Опал.
Легкий корпус і крила глайдера були покриті фольгою сонячних батарейок, які виробляли енергію для двигуна. Здійнявшись у повітря, апарат міг летіти як за допомогою двигуна, так і вільно плануючи, залежно від команд, що надходили з комп’ютера. Якщо пілот збирався довго ширяти у висхідних повітряних потоках, двигун йому був потрібний тільки для зльоту і набирання висоти. Під час такого польоту глайдер практично не отруював атмосферу вуглекислим газом.
— Той глайдер он там,— сказав Батлер.— За непотрібною боксерською грушею і блискучими гирями з незайманими ручками.
— Так, це той самий глайдер,— важко зітхнув Артеміс.— А тепер чи не міг би ти забути на час про
груші й гирі та зняти цю пташку з гальм, поки я її запускаю? До того моменту, коли ми будемо готові злетіти, двері сараю повинні залишатися зачиненими.
— Гарний план,— похвалила Холлі.— Дозволь мені заглянути всередину.
Вона пройшла по сараю, залишаючи за собою брудні сліди, і потягнула ручку, щоб відчинити задні дверцята глайдера. Цей глайдер Артеміс назвав «Хуфу» на честь фараона, для якого давні єгиптяни побудували сонячний човен (на ній мумія фараона відправилася у своє загробне плавання). Глайдер був кардинально модифікованим легким спортивним літаком, який Артеміс перетворив на екологічно чистий пасажирський літальний апарат. Його крила, обвиті зверху і знизу тонкою павутинною розпіркою, були вполовину довші за крила звичайного літака. Весь корпус, включаючи ковпаки коліс, які покривала сонячна фольга, ставали в повітрі постійним джерелом енергії для батарейок глайдера. Силовий кабель, протягнутий від хвостової муфти «Хуфу» на південний схил даху сараю, підтримував батарейки зарядженими, тому глайдер завжди був готовий до зльоту.