Із темного внутрішнього простору глайдера виринула голова Холлі.
— Усе чисто,— прошепотіла вона, немов боячись злякати гучним звуком удачу, що їм посміхнулася.
— Чудово,— сказав Артеміс, прямуючи до дверцят глайдера і згадуючи на ходу послідовність дій під час запуску двигуна. — Батлере, ти зможеш відчинити двері сараю, як тільки я запущу пропелер?
Охоронець кивнув, витягаючи з-під колеса білий дерев’яний клин.
За ним пішли слідом дві гальмівні колодки, що залишилися.
Артеміс забрався в глайдер і тут же зрозумів: щось пішло не так.
— Тут чимось пахне. Це парфуми Джульєтти.
Він опустився на коліна між пасажирськими кріслами і потягнув металеву засувку, щоб відчинити люк нижнього відділення. Там, посеред туго переплетених кабелів, з’явився невеликий вільний простір на тому місці, де, за ідеєю, мав бути прямокутний ящичок.
— Батарейка? — запитала Холлі.
— Так,— відповів Артеміс.
— Отже, злетіти не зможемо?
Голосно клацнув люк, який спішно зачиняли. Тепер шум уже не мав значення.
— Злетіти не зможемо. І вистрілити теж.
— Що за гуркіт? — запитав Батлер, просовуючи голову всередину глайдера. Йому вистачило одного погляду на обличчя Артеміса, більше ніякі пояснення не були потрібні.
— Отже, це пастка. Схоже, вушка у Джульєтти гостріші, ніж ми думали. — Батлер витягнув із-за пояса свій «зігзауер». — ОК, Артемісе, ти залишаєшся тут. Прийшов час повоювати нам, солдатам.
У цей момент іззовні в сарай улетів обпалюючий промінь магічної сили, і обличчя Батлера спотворилося від подиву і болю. Промінь огорнув голову і торс охоронця, назавжди розплавив і спалив кожен волосяний мішечок на його голові й відкинув у хвостову частину глайдера, де Батлер звалився як підкошений.
— Та це пастка,— похмуро сказала Холлі.— І ми самі засунули свої голови в петлю.
ГЛАВА 16: ПОПЕРЕДЖУВАЛЬНІ ПОСТРІЛИ
МУЛЬЧ Діггумс не був мертвий, але виявив межу своїх здібностей перетравлювати їжу — скільки ж кроликів він зжер за одним разом? Гном лежав на спині в наполовину обрушеному тунелі з животом, готовим луснути, як перезрілий персик.
— О-о-о-х,— простогнав Мульч, випускаючи із себе такий потужний заряд газів, що сам просунувся, немов ракета, метри на три уздовж тунелю.— Тепер стало трохи легше,— пробурмотів він.
Мульча завжди було майже неможливо відірвати від їжі, але після того, як гном обдер і з’їв останнього кролика, він зрозумів, що не зможе дивитися на цих звірків як мінімум тиждень.
— Хіба що на соковитого такого кролика. З пастернаком.
Ці кролики з’явилися до нього самі, голосно вередуючи, кидаючись гномові прямо в зуби, наче в них не було часу чекати, поки він розтрощить їм черепушки.
Чому всі кролики такі нетерплячі? Тоді полювати на них було б одне задоволення.
— Адже мене не від самих кроликів нудить,— зробив для себе відкриття Мульч. — Це від того, що всередині них були берсерки.
Душам берсерків було не дуже затишно в животі у Мульча. З одного боку, руки Мульча були вкриті витатуйованими рунами, оскільки гноми фанатично побоюються проникнення в них бісів. З іншого боку, слиз гномів з прадавніх часів використовували як засіб для вигнання злих духів. Таким чином, як тільки загинули їхні кролики-носії, душі воїнів почали свій перехід у післясмертя, яке виявилося для них дуже непростим. Вони не могли легко і стрімко здійнятися в небеса. Ектоплазма переливалася і хлюпала в кишках Мульча, викликаючи напади печії, різі в животі та кислий присмак у роті.
Полежавши хвилин із десять, шкодуючи себе і невпинно випускаючи гази, Мульч відчув, що готовий рухатися далі. Для початку він помахав руками і ногами. Живіт відреагував на це досить спокійно, і тоді гном перекинувся і став на карачки.