«Потрібно забиратися звідси,— подумав він,— І подалі, подалі від поверхні, поки Опал не випустить на свободу сили Дану, якщо така штуковина справді існує».
Мульч знав: варто йому опинитися поблизу від місця, де сталося щось жахливе, як ЛЕП неодмінно постарається повісити на нього всіх собак.
— Дивіться, тут же Мульч Діггумс! Давайте заарештуємо його і викинемо чіп доступу. Справу закрито, Ваша честь!
Гаразд, може, все відбувалося і не зовсім, так, але Мульч знав, що саме на нього завжди указуватимуть пальцем, коли потрібно буде знайти винуватця. Чудово сказав колись його адвокат на суді: «Три або чотири відсотки часу мій клієнт не був стовідсотково замішаний у злочинах, у яких його звинувачували. Можна сказати, що була значна кількість випадків, участь у яких містера Діггумса була просто нікчемною, навіть якщо він технічно міг бути залученим до правопорушень, які відбулися в строк, час трохи відрізняється від указаного в ордері на його арешт».
Ця заява призвела до того, що три аналітичних комп’ютери перегоріли, а вчені мусили кілька тижнів задумливо чесати у себе в потилицях.
Мульч посміхнувся в темряві, і його зуби освітили тунель. Адвокати. У кожного обов’язково має бути хоча б один свій власний адвокат.
— Що ж,— із патетикою в голосі сказав Мульч хробакам, що копалися в глині,— час вирушати.
— Прощавайте, старі друзі. Ми зробили все, на що були спроможні, але перемогти ви не змогли. Боягузтво — ось ключ до виживання, Холлі. Боюся, що цього тобі ніколи не зрозуміти.
Мульч глибоко і важко зітхнув, ригнув у кінці та подумав про те, що зараз намагається обдурити самого себе.
— Я не можу втекти.
Тому що ставка була вищою, ніж його власне життя. На кону стояло все життя на цій планеті, котру збиралася знищити якась піксі, у якої поїхав дах.
— Не буду давати собі ніяких геройських обіцянок, — утішав себе Мульч.— Просто швиденько гляну на Брата берсерків, щоб зрозуміти, наскільки глибока та дупа, в якій ми опинилися. А може бути, Артеміс уже врятував усіх, і я можу спокійно повернутися до своїх тунелів. І, можливо, не один, а з парою-трійкою цінних штучок. Хіба я не заслужив на це?
Мульч поповз тунелем. Як і раніше, роздутий живіт гнома волочився по землі, і з нього лунали дивні, ні на що не схожі звуки.
— У мене вистачить сил прорити ще метрів двадцять,— вирішив Мульч. — Більше не подужаю, інакше мій живіт лопне.
Але, як виявилося, Мульчу не потрібно було піклуватися про риття тунелю. Подивившись угору, він побачив перед собою пару очей, що світилися червоним. Трохи нижче слабо поблискували потужні ікла, і все це трималося на величезній кудлатій голові.
— Граффффф,— прогарчав троль, і все, що міг зробити Мульч,— це розсміятися у відповідь.
— І це теж мені? — сказав він.— Чи не забагато буде після такого дня?
— Граффффф,— повторив троль, важко просуваючись уперед. З його іклів стікали краплі паралізуючої отрути.
Мульч подолав страх, проскочив момент паніки й опинився у стані, середньому між гнівом і обуренням.
— Це мій дім, троле! — крикнув він, угвинчуючись уперед.— Тут я живу. Думаєш, ти спроможний упоратися з гномом? У тунелі?
Графф, схоже, дійсно так і думав, бо рушив уперед ще енергійніше, хоча і був стиснутий з усіх боків стінками тунелю.
«А він буде трохи більшим, ніж кролик»,— подумав Мульч, а наступної миті вони зіткнулися, змішавшись у загальну купу кісток, плоті й шерсті саме з тим звуком, який і можна очікувати при зіткненні важкої туші троля з кремезним гномом, страждаючим від скупчення газів у кишечнику.
У сараї, де сиділи Артеміс і Холлі, ситуація здавалася абсолютно безнадійною. Усе, чим вони во
лоділи,— це два патрони в пістолеті, який Холлі ледве змогла підняти, а Артеміс із нього не влучив би і в двері сараю, хоча вони і були зовсім близько.
Вони забилися у хвостову частину глайдера, очікуючи, коли ж берсерки почнуть свою атаку. Батлер лежав непритомний упоперек задніх сидінь, і з його вух у буквальному сенсі йшов дим — цей симптом, як правило, не віщує нічого хорошого.
Холлі обхопила голову Батлера, обережно притиснула свої великі пальці до його очниць і направила всередину черепа охоронця останні залишки своєї магічної сили.
— Він у порядку,— важко дихаючи, сказала Холлі.— Хоча цей промінь ненадовго зупинив його серце. Якби не кевларовий бронежилет на грудях...
Вона ще не договорила, а Артеміс уже знав, що його охоронець зумів уникнути смерті в енний раз, а енний є абсолютною межею числа додаткових життів, що відпускаються Всесвітом будь-якій окремо взятій особі.