Белліко наказала лучникам вишикуватися в лінію перед розсувними дверима сараю.
— Коли двері відчиняться, стріляйте з усього, що у вас є, по машині. Потім ми вриваємося. У ельфійки буде час на те, щоб зробити два постріли, не більше. Коли навіть при цьому хтось буде убитий, перемога залишиться за нами.
Берсерки, що сиділи в китайцях, говорити не могли, оскільки їхні носії — муміфіковані останки — були щільно укладені усередині теракотових саркофагів. Вони мовчки кивнули і потягнулися до своїх масивних луків.
— Пірати,— покликала Белліко.— Станьте позаду лучників.
— Ми не пірати,— похмуро відповів Селтон Фіннакр, чухаючи свою оголену гомілкову кістку.— Ми жителі піратів, хлопці, чи не так, тисяча чортів?
— Йу-ху, кеп! — відгукнулися інші пірати.
— Визнаю,— зніяковівши, промовив Фіннакр,— звучить трохи по-піратськи, але що поробиш: сидячи в тілі, просочуєшся його носієм. Ще кілька днів у цій шкурі, і я зможу однією рукою управляти вітрильним бригом.
— Розумію,— сказала Белліко.— Ну, нічого, скоро ми возз’єднаємося з нашими предками. Нашу вахту буде закінчено.
— У-уф,— із почуттям сказав уцілілий пес, відчайдушно опираючись бажанню свого носія обнюхати тих, хто стояв поруч. Белліко обхопила пальцями Джульєтти ручку дверей, прикидаючи її вагу.
— Ще один переможний штурм, мої бійці, і з людьми буде покінчено назавжди. А наші нащадки вічно житимуть на світі.
Холлі відчула, що атмосфера стає все більш напруженою, і зрозуміла, що берсерки піднімають свій бойовий дух перед вирішальною сутичкою.
«Тепер уся відповідальність лежить на мені,— подумала вона.— Я маю врятувати нас».
— Добре, Артемісе,— безцеремонно сказала вона.— Піднімемося на антресолі, і тоді берсеркам доведеться шукати нас. Це дасть тобі ще трохи часу на роздуми.
Артеміс подивився на амбразуру через плече Холлі та промовив:
— Запізно.
Двері сараю м’яко відкотилися вбік на добре змазаних роликах, і в осяяному місячним світлом прямокутнику виникли моторошні силуети шести китайських воїнів.
— Лучники,— визначила Холлі.— Лягай.
Артеміс, здавалося, був уражений тим, що його плани рухнули. А все тому, що він діяв занадто передбачувано. І коли це він устиг стати таким передбачуваним?
Холлі побачила, що її слова не дійшли до Артеміса, і подумала, що в нього є два найбільш уразливих місця. По-перше, це фізична безпорадність, причому не тільки від недостатнього розвитку, а й через погану координацію, яка в нього гірша, ніж у чотирирічної дитини. По-друге, він настільки впевнений у незрівнянності його інтелекту ні на землі, ні під землею, що ніколи не турбується про те, аби розробити запасний план, і якщо основний план провалюється, резервних шляхів до відступу не передбачено.
— Як зараз.
Холлі кинулася на Артеміса, збила його з ніг і притиснула до підлоги у вузькому проході між сидіннями глайдера. Секундою пізніше почулася команда ззовні.
— Вогонь!
Це був голос Джульєтти. Вона наказувала вбити свого брата.
Як добре відомо всім бойовим ветеранам, бажання поглянути на знаряддя, яким тебе вб’ють, буває майже непереборним. Зараз таке бажання опанувало й Холлі, яка підвелася, спостерігаючи за стрілами, що дугою опускалися до своїх мішеней. Наступної миті вона подолала свою моторошну цікавість і втиснулася в прохід поруч з Артемісом, відчуваючи, як упивається в її щоки сталева гофрована підлога.
Метрової довжини стріли легко пробили фюзеляж, хитнувши глайдер на його ресорах, і глибоко ввійшли у м’яку оббивку крісел. Одна стріла пройшла так близько від Холлі, що прошила наскрізь її погони і заодно пришпилила саму Холлі до крісла.
— Д’арвіт,— вилаялася ельфійка, звільняючись і від стріли, і від погона.
— Вогонь,— іззовні знову пролунав той самий голос, і повітря наповнилося дзвінким свистом.
— Ніби птахи співають,— подумала Холлі.
Але це були не птахи. Це був другий залп. Усі стріли точно лягали в глайдер, розриваючи на шматки сонячні панелі. Одна стріла навіть чисто пройшла через дві амбразури. Глайдер хитнувся і завалився на бік.
І знову пролунала та сама команда: «Вогонь!»
Але цього разу дзвінкий свист не пролунав. Замість нього почувся сухий тріск. Холлі не змогла втриматися і підтяглася до похилої підлоги амбразури, щоб глянути на неї. Джульєтта підпалювала стріли китайців.
— О,— подумала Холлі.— Ось який вогонь цього разу.
Белліко кинула швидкий погляд усередину сараю і була рада побачити, що крилата машина звалилася на бік. Пам’ять її носія стверджувала, що цей апарат дійсно міг літати по небу, використовуючи енергію сонця, але Белліко було надто важко в це повірити. Напевно, в мозку носія сни переплуталися зі спогадами настільки, що Белліко ці фантазії стали здаватися реальністю.