«Чим швидше я розлучуся із цим тілом, тим краще»,— подумала вона.
Белліко сплела з пучків сіна факел і підпалила його кінчик запальничкою, взятою з кишені дівчини-носія.
«Однак ця запальничка цілком реальна,— подумала вона.— І не так уже далеко пішла від простого кресала».
Солом'яний факел горів недовго, але його вистачило, щоб підпалити стріли її воїнів. Белліко йшла вздовж їх шеренги, ненадовго торкаючись вогнем до кінчиків стріл, вимочених у горючій суміші, яка виявилася в пробитій каністрі.
Несподівано пес підняв свою гладку морду і завив на місяць.
Белліко зібралася запитати пса-воїна, що це з ним, але тієї ж секунди відчула те саме, що й він.
«Мені страшно,— зрозуміла вона.— Але чого мені боятися, якщо я мрію про смерть?»
Факел почав обпалювати пальці Белліко, і вона кинула його, але за секунду до того, як затоптати його згасаючі іскри, їй здалося, нібито вона бачить дещо дуже знайоме, що мчить полем на схід. Цю фігуру неможливо було сплутати.
«Ні,— промайнуло в голові у Белліко.— Це неможливо».
— Це?..— заїкаючись, запитала вона, указуючи пальцем.— Чи може це бути?
Пес напружив свої голосові зв’язки і протяжно завив:
— Троуууль! Тррр-роуууль!
І не просто троль, як з’ясувала Белліко. Троль із вершником на спині.
Мульч Діггумс улаштувався за величезною головою троля, тримаючи в кожній руці пасма кудлатої
шерсті. Позаду гнома при кожному стрибку величезними шестернями піднімалися й опадали плечові м’язи троля, що біг підстрибом через поле до сараю.
Втім, говорити «біг підстрибом» тут навряд чи доречно, оскільки це дієслово передбачає деяку поважність або навіть незграбність. А троль і справді здавався неповоротким, якщо дивитися на нього збоку, і дійсно летів із запаморочливою швидкістю. Уміння приховувати свою справжню швидкість було одним з численних вивертів в арсеналі тролів. Якщо здобич, яку намітив собі троль, побачить, як він незграбно рухається вдалині, вона неодмінно подумає про себе: «Ну, троле, і що? По тому, як цей здохляка рухається, можна вважати, що він за мільйони миль звідси. Ось дожую цей листочок і піду собі тихесенько... І тут — бац! — і він уже не жує листочок, а троль дожовує її задню ногу.
Однак Белліко багато разів бачила загони наїзників на тролях у дії і чудово знала, наскільки стрімко можуть рухатися тролі.
— Лучники! — крикнула вона, витягаючи свій меч.— Нова мета. Повертайтеся! Повертайтеся жвавіше!
Теракотові китайці з хрускотом почали повертатися. При кожному руху з того місця, де в них були передбачені суглоби, сипався червоний пісок. І як же повільно вони поверталися!
«Вони не впораються,— зрозуміла Белліко і подумки спробувала вхопитися за останню, дуже слабеньку соломинку.— А може, цей троль і його вершник на нашому боці?»
Але, на превеликий жаль берсерків, наїзник троля абсолютно очевидно був не на їхньому боці, а троль... що троль? Він робитиме те, що накаже йому вершник.
Що й казати, несподівана поява Граффа серед нічних тіней на залитому блідим місячним світлом полі була ефектною і вселяла жах. Хоча троль і сам по собі був немаленький, близько трьох метрів на зріст, через кудлате волосся, що стирчало, він здавався ще майже на півметра вищим. Товстий непробивний лоб був потужним тараном, укріпленим над парою червоних очей, що фосфоресціювали. З висунутої вперед потужної нижньої щелепи стирчали два величезних загнутих ікла з гострими, як кинджали, кінцями. Заросле кудлатою шерстю людиноподібне тіло являло собою тугий клубок сталевих м'язів і сухожиль. Що стосується рук троля — або його передніх лап, якщо хочете,— то ними тролі без особливих зусиль можуть розтерти в пил як дрібні камені, так і великі черепа.
Мульч, який сидів на шиї у троля, з натхненням відродив давню техніку управління тролями — пришпорювати їх ударами ніг у нервові сплетіння під ребрами, повертаючи в потрібному напрямку.
Сидячи біля вогнища зі світного слизу, дідусь Мульча часто розповідав легенди про великих наїзників тролів, які буйствували і грабували всю країну, робили все що їм заманеться, і ніхто навіть не смів пискнути їм у відповідь. Мульч немов почув протяжний говір діда: «У ті добрі старі дні ми, гноми, були королями. Навіть демони підгинали хвости, побачивши гнома, що спускається по схилу пагорба на змиленому тролі».