«Не сказав би, що сьогодні якийсь особливо добрий день,— подумав Мульч. — Швидше, він схожий на кінець світу».
Мульч вирішив діяти по-простому, без усякої гри у кота й мишки, і направив Граффа просто в скупчення берсерків.
— Не гальмуй! — прокричав він на вухо тролю.
У Белліко перехопило подих.
Вона хотіла крикнути своєму загону: «Розсіятися! В укриття!», але було вже запізно.
Помахами своїх могутніх рук троль косив китайців одного за одним, і вони валилися перед ним, як олов’яні солдатики. Троль стусаном відправив пса літати десь у нижніх шарах атмосфери і недбалим рухом, мимохідь, звалив Белліко в діжку з водою. За кілька секунд від декількох піратів залишилися самі спогади, яких не вистачило б навіть щоб кішку нагодувати. Правда, Селтон Фіннакр устиг проткнути стегно троля, але той цього ніби й не помітив, продовжуючи молотити руками, виблискуючи тепер сталевою шаблею, що стирчала у нього з ноги.
Орудуючи п’ятами, Мульч направив троля всередину сараю.
«Я — наїзник троля,— з гордістю подумав Мульч. — Я народжений для того, щоб скакати на тролях, красти та їсти від пуза».
І Мульч вирішив, що знайде спосіб об’єднати всі ці три покликання, аби тільки пережити сьогоднішню ніч.
Усередині сараю стояв завалений на бік літак, із фюзеляжу якого, як голки у їжака, стирчали стріли, а до скла притискалося обличчя Холлі з ротом, здивовано розкритим у формі букви «о».
«Не розумію, чому вона дивується,— подумав Мульч. — Могла б уже звикнути до того, що я її весь час рятую».
Мульч чув за своєю спиною крики ворогів, які шикувалися рядами, і розумів: іще секунда, і лучники випустять залп по тролеві.
— Навіть такого великого верхового троля, як мій, не врятувати, якщо його проткне дюжина стріл.
Часу на те, щоб відчинити дверцята глайдера і забратися в нього, не було, тому Мульч міцніше вхопився за патли троля, вдарив його під ребра п’ятами і прошепотів йому на вухо слова, сподіваючись, що ті будуть почуті.
Усередині глайдера Холлі скористалася перепочинком для того, щоб заштовхнути Артеміса в пілотське крісло. Потім вона сама пристебнулася поруч із ним.
— Я лечу? — запитав Артеміс.
— Ні, я не дістаю до педалей,— помахала ніжками в повітрі Холлі.
— Бачу,— сказав Артеміс.
Це було банальне, але необхідне пояснення, оскільки незабаром уміння Артеміса керувати глай-дером буде затребувано.
Графф вирівняв глайдер, підперши його своїм плечем, і підштовхнув машину до відчинених дверей сараю. Глайдер неохоче покотив уперед на розбитому шасі, накульгуючи при кожному повороті колеса.
— Такого розвитку подій я не передбачав,— вимовив Артеміс крізь зціплені зуби, швидше самому собі, ніж своєму другому пілотові. Холлі сперлася обома долонями об щиток, готуючись до удару, до якого вони котилися на повній швидкості.
— Bay,— сказала Холлі, спостерігаючи за стрілами, які встромлялися в ніс і крила глайдера.— Отже, ти не передбачав того, що з’явиться гном верхи на тролі, і вони підштовхнуть твій глайдер. Утрачаєш хватку, Артемісе.
Артеміс намагався взяти себе в руки, але все, що відбувалось, здавалося йому занадто неймовірним. Фігури берсерків наближалися, він бачив їх крізь подвійну рамку лобового скла і дверного отвору, і це тільки посилювало відчуття, що він дивиться кіно. Дуже реалістичний такий ЗD-фільм із віброкріслом, але все ж таки фільм. Це відчуття відчуженості в поєднанні з відомою всім уповільненою реакцією Артеміса ледь не коштували йому життя, бо він сидів і мрійливо дивився на те, як довгі стріли берсерків націлюються йому просто в голову.
На щастя, реакція у Холлі була чудовою, і вона встигла штовхнути Артеміса в плече, доволі сильно, щоб він відкинувся вбік настільки, наскільки дозволяли ремені безпеки. Стріла пробила лобове скло, залишивши в ньому напрочуд маленький отвір, і встромилася в підголовник прямо в те місце, де щойно перебувало обличчя Артеміса. У цей момент Артеміс нарешті включився в реальність.
— Я можу запустити двигун у повітрі,— сказав він, швидко клацаючи тумблерами на приладовій дошці.— Якщо тільки ми взагалі відірвемося від землі.
— Це вимагає узгоджених дій?
— Так, з точністю до часток секунди.
Холлі зблідла. Покладатися на координацію Артеміса — це все одно що повірити в Мульча, який тримає піст. Глайдер проломився крізь шеренгу берсерків, трощачи крилами теракотових китайців. Сонячні панелі дзвеніли, ламаючись, а колеса шасі котилися підстрибом. Графф продовжував штовхати глайдер, не звертаючи уваги на свої рани, з яких потоком юшила кров.