У кабінет влетіла стривожена Холлі.
— Я бачила, як щось вилізло з винного льоху, Артемісе.
— А,— сказав Артеміс.— Капсула прибула.
— Так, прибула. І я заглянула всередину.
— Мені шкода, Холлі, що ти це побачила,— зітхнув Артеміс. — Мульч мав це сховати.
— Мульч і мій друг теж, я сказала, що ти спробуєш щось притягти. Мульч копав тунель на випадок спішного відступу, коли на автопілоті прибула ця капсула. Мульч вирішив, що це і є те, що ти намагаєшся притягти.
— Холлі, це не те, що ти думаєш.
— Я знаю, що ти задумав. Я вирахувала це.
— Це круто, я знаю,— вимовив Артеміс.— Але це єдиний спосіб. Я маю зробити це.
— Ти маєш зробити! — обурено вигукнула Холлі.— Артеміс Фаул, як завжди, сам усе вирішує за всіх.
— Можливо, але зараз до цього змушують обставини.
Холлі не жартома потягнулася до свого пістолета.
— Ні. Забудь про це, Артемісе. Цьому не бувати.
— Це має статися. Можливо, якби в мене були час і ресурси, я зміг би виробити альтернативний план...
— Виробити альтернативний план? Але ми говоримо не про корпоративні справи, Артемісе. Йдеться про твоє життя. Ти маєш намір вийти звідси, щоб убити себе. А як же Батлер?
Артеміс зітхнув. Йому було боляче від того, що він залишає непритомного Батлера, тим більше знаючи, що його відданий охоронець у всьому буде звинувачувати тільки себе.
— Людина, що наносить суцільну шкоду,— ось хто я.
— Ні, я не можу сказати йому, і ти теж не...
Холлі перервала його помахом пістолета.
— Ніякі ваші накази не приймаються, містере цивільний. Я — діючий офіцер поліції. І я категорично проти цього плану.
Артеміс сів у крісло, обхопивши обличчя долонями.
— Холлі, у нас лише тридцять хвилин до світанку, а потім я в будь-якому разі помру. І Батлер помре, і Джульєтта. Моя сім’я. Майже всіх, кого я люблю, підуть із життя. Те, що ти робиш, грає на руку Опал. І тобі нікого не врятувати.
Холлі підійшла і обережно доторкнулася до плеча Артеміса. Артеміс несподівано вловив аромат парфумів Холлі.
«Трава і цитрус. Коли-небудь потрібно буде внести цю інформацію в базу даних».
— Я знаю, тобі це не до душі, Холлі, подруго моя дорога, але це гарний план.
Холлі провела пальцями по шиї Артеміса, і він відчув легке поколювання.
— Мені це не подобається, Арті,— сказала вона.— Але план гарний.
Транквілізатор подіяв за кілька секунд, і Артеміс сповз на афганський килим, уткнувшись носом у візерунок, що зображав дерево життя. Мозок Артеміса заволокло туманом, і він уже погано розумів, що відбувається навколо.
— Пробач, Артемісе,— вимовила Холлі, опускаючись на коліна поруч із ним.— Опал — одна з мого народу, отже будемо вважати це моїм жертвопринесенням.
Ліве око Артеміса закотилося, а його рука безвільно впала на килим.
— Обіцяй, що не будеш вічно ненавидіти мене, Арті,— прошепотіла Холлі.— Я цього не винесу.
Потім вона міцно потиснула Артемісові руку.
— Я солдат, Артемісе, і це робота саме для солдата.
— Добре сказано, Холлі,— свідомо вимовив Артеміс.— Але це мій план, що там не кажи, і я єдиний, кому можна довірити його виконання.
Холлі була збентежена. Лише мить тому Артеміс практично був непритомний, і ось, будь ласка, він уже читає їй мораль, як і не було нічого!
Але як він це зробив?
Холлі відвела назад свою руку і побачила на долоні маленький клейкий горбик.
«Він увів мені наркотик! — зрозуміла вона.— Цей хитрющий гидкий хлопчисько знову обдурив мене!»
Артеміс підвівся, повів Холлі до шкіряного дивана і зручно влаштувався на м’яких подушках.
— Я подумав, що Фоулі може проговоритися, і ввів собі адреналін, щоб нейтралізувати твоє снодійне.
Холлі відчула, як у неї затуманилося в голові.
Але як ти міг... Як?
— Міркуючи логічно, ти не маєш права сердитися. Я просто пішов за твоїм прикладом.
Очі Холлі налилися слізьми, і чийсь неясний голос покликав її здалеку, крізь каламутний серпанок.
— Він дійсно збирається зробити це.
— Ні,— наказала вона.
— Іншого шляху немає.
Холлі відчула крижану порожнечу під серцем.
— Будь ласка, Арті,— прошепотіла вона.— Дозволь мені...
Більше вона не змогла сказати нічого, несила ворухнути губами.
Артеміс ледь не зламався — це вона помітила за його очима,— але все ж відступив від дивана і глибоко зітхнув.
— Ні. Це маю бути я, Холлі. Якщо буде зламаний другий замок, тоді я помру, але якщо мій план увінчається успіхом, тоді душі всіх ельфів, що перебувають усередині магічної сфери, будуть віднесені в післясмерття. Ельфійські душі. А моя душа — людська, Холлі, невже ти не розумієш? Я не збираюся вмирати, і в мене є шанс уціліти. Невеликий шанс, згоден, але тим не менш шанс.— Артеміс потер очі кулаком.— Мій план, звичайно, далекий від досконалості, однак альтернативи йому немає.