— Вибирай за покликом серця,— пролунав голос Брюна з глибини каменю.— Розсудливість закриє Врата повністю, звільнить душі і назавжди зруйнує цей шлях.
Нерозсудливість пробудить сили Дану і зітре людство з лиця нашої Землі. І ельфи знову ходитимуть по Землі.
«Відбиток В,— радісно подумала Опал.— Я завжди знаходила нерозсудливість дивовижним мотиватором».
Тепер, коли настав момент істини, Опал не поспішала, упиваючись ним.
— Тепер я просто не можу програти,— сказала вона Оро.— Матусю, натисни велику кнопку.
Оро сам натиснув би будь-яку кнопку, аби змусити Опал перестати називати себе матусею, але, на жаль, активувати другий замок міг тільки ельф, який відчинив Брата.
Опал поворушила пальцями.
— Уже час. Матуся готова.
І тут із краю кратера долинув крик:
— Людина сама здається в полон. І він приніс ельфа.
— Підведіть їх до мене,— наказала вона.— Я хочу, щоб вони бачили те, що відбувається.
Артеміс Фаул волочив по землі фігуру в каптурі. Черевики цієї фігури раз у раз потрапляли в ямки і підскакували. Коли вони підійшли до кратера, вибитого під час прибуття Опал, один із піратів штовхнув ліктем Артеміса, і той покотився вниз по схилу, при кожному перевороті вдаряючись обличчям у бруд.
Друга фігура ковзала поруч. На дно кратера, до Брат берсерків, обидва вони скотилися водночас. Жалюгідна, вимазана брудом, побита пара. Друга фігура лежала горілиць. Це була Холлі Шорт. Усе свідчило про те, що сюди вона потрапила несамохіть.
— Тільки подумати,— сказала Опал, хіхікнувши в кулачок.— Бідні дітки. Як зворушливо.
Опал була горда собою, тому що, як їй здавалося, зуміла зберегти крапельку співчуття до інших.
«Мабуть, мені дійсно шкода їх,— подумала вона.— Дуже шляхетно з мого боку».
Але потім Опал згадала, що саме Артеміс Фаул і Холлі Шорт були головними винуватцями того, що вона довгі роки провела в суворому ув’язненні, і що саме вони змусили її придумати ризикований план свого звільнення, і її «благородне співчуття» випарувалося, як вранішня роса.
— Допоможи їм піднятися,— наказав Оро Джульєтті, що сиділа поруч з ним навпочіпки, поїдаючи закривавлену кролячу тушку.
— Ні! — істерично закричала Опал,— Обшукайте гидкого хлопчиська, щоб перевірити, чи немає при ньому зброї, а потім нехай він повзе до моїх ніг. Нехай молить за людство. Я хочу бачити кров у нього на колінах і сльози відчаю на його обличчі.
Душі чарівного народу відчували, що кінець близький і що скоро вони нарешті звільняться від своїх обов’язків і отримають у нагороду спокій, і тому зібралися у своїх крадених тілах-носіях біля підніжжя Врат, замкнувши собою магічне коло.
Вони спостерігали за тим, як Артеміс, болісно згинаючи спину, тягне Холлі вгору по щаблях.
«Я бажаю бачити його обличчя,— подумала Опал.— Хочу бачити, чого це йому варто».
Обм’якле тіло Холлі ударялося по сходах, одна її нога звісилась за край вежі. Холлі виглядала маленькою і крихкою, дихання її було нерівним. Опал дозволила собі помріяти про те, що повинен був зробити Фаул, щоб довести ельфа до такого стану.
«Я нацькувала їх один на одного,— подумала вона.— Повна перемога. Даремно старалися, дурники».
Артеміс підійнявся на вершину вежі й опустив Холлі, немов мішок з кістками. Це заділо Опал, і її зазвичай безпристрасне обличчя спотворила ненависть.
— Ось і ми, ваша величносте,— сказав Артеміс, зі злістю виплюнувши титул.— Я здався сам, як було наказано, і примусив Холлі зробити те ж саме.
— І я рада бачити тебе, Артемісе. Дуже рада. Це вельми спрощує всю справу.
Артеміс сперся ліктями на коліна, відновлюючи дихання. З його носа скрапувала кров.
— Холлі сказала, що ти ніколи не тримаєш слово, але я намагався переконати її в тому, що в нас як мінімум є хоч якийсь шанс, але немає вибору. Вона не погодилася зі мною, і мені довелося приспати свою кращу подругу.— Артеміс установив зоровий контакт із піксі, глянувши їй прямо в очі.— У нас є шанс, Опал?
Опал дзвінко розсміялася у відповідь.
— Шанс? О боги, звичайно, немає. І ніколи не було у вас жодного шансу. Ти мені подобаєшся, Артемісе. Ти такий кумедний.
Опал поворушила пальцями, і на їх кінчиках затанцювали іскри.
Обличчя Артеміса зблідло, його руки тремтіли від напруги і злоби.
— І тобі байдуже до життя, яке ти відбираєш?
— Я не хочу вбити когось конкретно. Або люди, або ельфи мають піти, а я, таким чином, очолю тих, хто залишився. Можу сказати, що там, під землею, у мене потужна підтримка. Існує закритий сайт, і ти здивувався б, дізнавшись імена тих, хто на ньому зареєстрований.