Лазерний промінь Артеміса врізався глибоко в основу Сестри, поки не пробив зовнішню оболонку і не досяг кишені під нею, в якій накопичився метан.
Менша Сестра насправді не була скелею. Це був сьомий кракен, якого притягнув резонанс магії, що виходила від Гібраса. Артеміс роками вивчав його. Навіть Фоулі не знав, що цей кракен був тут.
Прогримів великий вибух, колона вогню зметнулася в повітря на п’ятнадцять метрів заввишки. Зовнішня оболонка під Опал склалася, засмоктавши її у вихор шрапнелі.
Артеміс почув глухий звук її ЛЕПреконівської броні, яка згиналася, щоб пом’якшити удари.
«Броня Фоулі має її врятувати».
Сам він розпластався на поверхні свого каменю, і дощ із каменів, водоростей і навіть риб обрушився на його спину і ноги.
«Тільки удача допоможе мені зараз урятуватися. Лише удача».
І удача врятувала його. На плато рухнуло декілька уламків порядного розміру, але жоден з них не влучив в Артеміса. Його накрило градом дрібних каменів, і на тілі залишилися сотні синяків і порізів, на додаток до його ушкоджень, але жодна кістка не була переламана.
Коли світ навколо нього перестав вібрувати, Артеміс підповз до краю морської колони і глянув у вируюче внизу море. Піраміда з каменів трохи диміла в хвилях на тому місці, де раніше був кракен. Величезний звір повільно спливав, збираючись знайти інше джерело магії. Ніде не було слідів Опал.
«ЛЕПрекон знайде її».
Артеміс перекинувся на спину і втупився в зорі. Він часто так робив, і погляд угору зазвичай примушував його мріяти про те, як би він міг дістатися планет, що обертаються навколо цих світних шпильок, і що він зустріне на цих планетах. Цим же вечором зорі просто примушували його почувати себе крихітним і незначним. Світ навколо нього був великий і могутній, і, зрештою, він проковтне його, навіть саму пам’ять про нього. Він лежав на плато сам, замерзлий, чекаючи на почуття тріумфу, що, як він усвідомив, так ніколи і не прийде. Він почув крики селян, які прямували до нього через луки.
Холлі прибула раніше за селян, ковзаючи, спустившись із півночі і безшумно приземлившись на морському камені.
— Ти можеш літати, — зауважив Артеміс так, наче ніколи раніше цього не помічав.
— Я позичила костюм у одного з охоронців Номера Один. Ну, я сказала «позичила», хоча насправді мені припало...
— Як ти мене знайшла? — запитав Артеміс, хоча вже почав здогадуватися.
— О, я побачила величезний вибух і подумала: «І хто б це міг бути?»
— Гм, — сказав Артеміс. — Схоже, мені не вдалося залишитися непоміченим.
— Ага, а ще я йшла за радіаційним слідом, який залишав мій костюм. Я все ще йду за ним. — Холлі доторкнулася пальцем до оглядового скла свого шолома і змінила фільтр. — Опал завалена досить-таки великою купою каменів. Команді рятувальників знадобиться час, щоб відкопати її. Подібне частенько трапляється з тунельними гномами.
— Що ти з нею зробив?
— Сьомий кракен, — пояснив Артеміс. — Гадаю, той, якого загубив Фоулі, тому що цей був циліндричної, а не конусної форми. Я побачив його із супутника стеження за погодою.
Ельфійка провела рукою по лобі Артеміса.
— Типовий Артеміс Фаул. Побитий у кров, він і в такому стані готовий читати лекції.
Іскри магії зірвалися з пальців Холлі, загортаючи Артеміса в кокон. Він заспокоївся і відчув себе в безпеці, подібно до дитини, закутаної в ковдру. Його біль пішов, а зламана ключиця спочатку розм’якшилася, а потім застигла, але вже цілою.
— Непоганий трюк, — сказав він, посміхаючись, його очі виблискували.
— Я тут до вівторка, — зауважила Холлі, повертаючи посмішку. — Номер Один заправив мої баки.
Артеміс утупився у свого друга через червоний серпанок.
— Мені шкода, що довелося тобі брехати, Холлі. Це правда. Ти так багато для мене зробила.
Холлі відвела очі.
— Можливо, ти прийняв неправильне рішення; можливо, мені слід було прийняти це рішення самій. Ми з різних світів, Артемісе. У нас завжди будуть сумніви один щодо одного. Давай просто продовжувати жити, залишимо минуле у минулому — там, де йому слід бути.
Артеміс кивнув. Справи йшли так, як він на те сподівався, і набагато краще, ніж він на те заслуговував.
Холлі відстебнула шнурок від свого ременя, зав’язавши його навколо рук Артеміса.
— А тепер давай доставимо тебе додому, перш ніж селяни спорудять підмостки.
— Гарна ідея, — пробубонів Артеміс сонно, — такий був побічний ефект магічного зцілення.
— Так, віриш ти в це чи ні, деякі люди зрідка так і говорять.
— Зрідка, — погодився Артеміс, після чого його голова відкинулася назад і він заснув.